JW subtitle extractor

Добрий день, дорогі брати і сестри!
Приємно, що можу звернутись до вас.
Хочемо поділитися з вами кількома
короткими повідомленнями.
Також ви почуєте
дуже підбадьорливі інтерв’ю.
Впевнений, що вони зміцнять вашу віру.
Але почнімо з останніх новин.
У кінці квітня брат Сандерсон
відвідав Польщу.
В Залі конгресів у Варшаві
була організована спеціальна програма,
щоб підбадьорити братів і сестер,
які стикнулися
з наслідками війни в Україні.
Її прослухало понад 250 000 осіб
у Польщі і в Україні.
Один районний наглядач з Донбасу
написав: «Це була чудова програма.
Це була справді своєчасна пожива.
Коли бачиш, як Єгова нас любить,
це просто зворушує до сліз».
Після цього брат Сандерсон
і троє братів з комітетів філіалів
проїхали приблизно
2500 кілометрів Польщею,
щоб поспілкуватися
з біженцями і добровольцями
у Залах Царства, у Залах конгресів
і на кордоні.
Безумовно, цей візит показав,
наскільки Єгова любить свій народ.
Ми від усього серця хочемо подякувати вам
за ваші щирі молитви і щедрі пожертви,
завдяки яким ми можемо надавати
допомогу постраждалим.
4 травня сестру Валентину Барановську,
якій 71 рік, нарешті звільнили з в’язниці.
Вона провела там більше року.
Як же тепло її зустріли!
Ми дуже тішимося за тебе,
наша дорога сестро,
але й не забуваємо
про твого сина Романа,
який досі ув’язнений за віру.
Ми молимось про вас обох.
А 24 травня нарешті звільнили з в’язниці
брата Денніса Крістенсена.
Він провів у різних карних закладах
п’ять років.
Після звільнення
його одразу депортували.
Денніс і його дружина, Ірина,
безпечно добрались у Данію,
і ви побачите їх у відео.
Сьогодні дуже радісний день — радісний,
бо нарешті мене звільнили з в’язниці.
Я повернувся додому в Данію,
в Копенгаген,
і знову можу бути разом
зі своїми друзями і своїми рідними.
Радий, що можу знову повернутися
до нормального життя
разом зі своєю
коханою дружиною, Іриною.
Я дуже-дуже вдячний за те,
що брати і сестри робили для мене
впродовж цих п’яти років.
Ви думали про мене, ви писали листи,
ви молилися за мене,
діти висилали малюночки
та інші подарунки.
І справді, це дуже-дуже
мене підбадьорювало.
Увесь той час я завжди відчував,
що я не один.
І рука Єгови ніколи не була закороткою,
щоб рятувати, підтримувати і допомагати.
Багато хто питає мене:
«О, Деннісе, скажи, а час, який ти провів
у в’язниці, він тебе не зламав?»
Ні. Цього не сталося. І знаєте що?
Я ще більше налаштований
залишатись вірним Єгові,
ще більше налаштований
проповідувати добру новину,
допомагати братам і сестрам
та іншим людям зростати духовно.
Ми всі прагнемо жити в Раю,
де зможемо служити Єгові
і вихваляти його цілу вічність.
Тож ні, мене не зламали,
мене не розчавили.
Я тут. Я повернувся.
Ми радіємо разом з Деннісом та Іриною.
Нас зміцнює їхня віра і непохитність.
Ми дуже щасливі за вас.
Нам приємно чути такі хороші новини,
але ми пам’ятаємо, що по цілому світі
понад 150 наших братів і сестер
усе ще ув’язнені за віру.
У Росії четверо братів відбувають
8-річний термін ув’язнення,
а одну сестру ув’язнили на 6 років.
У Євреїв 13:3 сказано:
«Пам’ятайте про тих, хто у в’язниці,
немовби ви були ув’язнені з ними».
Як ми покажемо, що пам’ятаємо
про ув’язнених братів і сестер?
Якщо ми живемо десь неподалік від них,
то можемо надавати їм практичну допомогу.
Але кожен з нас може молитися за них
і за їхніх рідних кожного дня.
Крім того, можна роздумувати
над їхнім прикладом.
Коли ми бачимо, як ці брати і сестри
зносять несправедливе ув’язнення
і при цьому не втрачають радості,
то хочемо наслідувати їхню віру.
Їхній приклад допомагає нам
зносити наші власні труднощі
і переконує нас, що ми теж
зможемо подолати
будь-які випробування з радістю.
Перегляньте інтерв’ю двох братів.
У ньому ви побачите,
що допомагало цим братам
впродовж чотирьох років ув’язнення
не втрачати віри і радості.
Моє кримінальне переслідування
почалось 22 липня 2018 року.
Це була неділя,
у нас проходило зібрання.
Після того як закінчився обшук,
мені сказали, що я поїду з ними.
Відкрив двері співробітникам ФСБ,
які наполегливо дзвонили.
Вони розбили балкон,
а потім розбили двері на балкон.
Коли дружина підійшла,
щоб відкрити двері, щоб їх не розбивали,
осколки їй попали в чоло
і розрізали вену.
Також порізали вену на руці.
А потім співробітники підійшли до мене,
показали ордер на обшук.
Я їм кажу: «Який ордер?
Швидку викликайте!»
Хотіли дружину в лікарню завезти,
але вона вирішила лишитися зі мною.
І таким чином обшук тривав 5 годин.
Ну і все, взяли мене під варту.
Через два дні відбувся суд,
і мені обрали запобіжний захід —
арешт і помістили в СІЗО.
Найважче протягом
кримінального переслідування
було опинитися в прес-камері.
Коли я туди тільки зайшов,
ну, мене фактично туди заштовхали
охоронці, працівники СІЗО,
перше, що я почув: «На коліна!»
Але я сказав, що я на коліна стаю
тільки перед Богом.
Почалися крики, обра́зи.
Я не розумів, що від мене вимагають,
що від мене хочуть.
Це стало зрозуміло лише
через кілька годин,
коли мені конкретно сказали
дати свідчення проти двох братів,
яких затримали у сусідньому місті.
Переді мною розклали
інструменти для катування і сказали:
«Дивись, ти не витримаєш, ти не зможеш.
Тому давай, погоджуйся співпрацювати».
Я не став свідчити проти тих братів,
бо я розумів,
що це погіршить їхню ситуацію.
У мене були свої труднощі, коли я тільки
потрапив у СІЗО. Важко було.
Там кожного дня з ранку до вечора
голосно грало радіо
і люди голосно розмовляли.
Після кількох місяців у СІЗО
мене перевели в одиночну камеру.
Я почав переживати:
«Як я тут буду весь термін один,
кому я буду проповідувати?»
Того вечора я ревно молився.
Через кілька днів у камеру за стіною
поруч зі мною помістили чоловіка,
який вже загалом 13 років відсидів.
А в останній рік
почав глибоко замислюватися
над духовними питаннями,
став читати Біблію.
Ми з ним багато спілкувались
на духовні теми —
кожного дня по кілька годин.
Пісні Царства я співав йому,
читав йому вірші, які брати і сестри
присилали мені в листах.
Поруч зі мною сидів один з тих,
хто був у тій прес-камері,
хто працює на адміністрацію.
Але він фізично був здоров’як —
гора м’язів.
І в мене з’явилася така думка,
що переді мною зараз
лише 80 відсотків води.
І не знаю, може, в той момент
я навіть усміхнувся,
але ця думка, яку, безперечно,
дав мені тоді сам Єгова,
вона змінила мій погляд на цих людей.
Одиночна камера, яка була поруч зі мною,
часто була порожньою.
І я майже кожного дня
почав благати Єгову,
щоб мого друга і брата, Вадима,
перевели в цю камеру.
Коли Вадим дізнався,
що я про таке прошу Єгову,
то сказав: «Ти такий наївний!
Ми з тобою для них спільники, тому
нам не можна по закону сидіти поруч».
Я кажу: «Подивимося».
І тут наближається вечір, і мені кажуть:
«Левчук, тебе переводять».
І мене дійсно переводять в інший корпус,
заводять в камеру, і я чую голос Сергія
з сусідньої камери, ну, через стінку:
«Вадиме, це ти?» Я кажу: «Це я».
А він каже: «Як чудово! Я тебе вимолив».
І, коли я почув, що він мене вимолив
у Єгови в сусідню камеру,
я так розізлився, бо в мене
зірвались повторні відвідини.
Я ж там домовився,
що буду розказувати біблійну історію.
Але потім я зрозумів,
чому Єгова саме так розпорядився,—
нам обом потрібна була
емоційна підтримка.
І два тижні ми були разом.
Щоденний вірш разом розбирали,
ділилися думками з листів.
Була ситуація, коли я кілька днів
був дуже пригнічений в одиночній камері.
І прийшла нова партія листів.
Я так собі їх сортував:
які пізніше прочитати, які швидше.
Одного листа я не збирався читати,
відклав його в іншу стопку,
але потім щось мене спонукало...
думаю: «Ні, цього листа треба почитати».
І цей лист був відповіддю на мою молитву.
Головна тема цього листа була така, що
основний метод, яким користується Сатана,
основна його зброя — це пригнічення.
Одразу став застосовувати
поради з цього листа,
і таким чином це мені допомогло
вийти з цього стану
і позбутися негативних думок.
У мене всюди були
непогані розмови з сусідами.
Через стіну можна було спілкуватися.
У мене завжди виникало питання:
«Ну чому мене постійно переводять?
Невже не можна залишити в одній?»
І в цей момент я отримую листа, в якому
одна наша духовна сестра пише таку фразу:
«Якщо ти переїжджаєш
з однієї камери в іншу, то вважай це
призначенням на іншу територію,
а попередню ти опрацював».
І в мене така реакція: «Ось вона!
Ось вона, відповідь!»
У листах брати і сестри з цілого світу
часто присилали різні малюнки,
ілюстрації, фотографії.
Присилали ось, наприклад, портрет.
Це я з дружиною, Наталею,
сиджу в руках Бога.
Вся духовна пожива
приходила через листи,
навіть повністю триденний конгрес
був законспектований
і надісланий нам у листах.
І, коли я читав листи,
а їх було багато,
мені здавалося,
що я не в СІЗО і не в колонії.
Я був зі своїми друзями,
я був у них в гостях.
І можна сказати, що протягом
цих трьох з половиною років,
напевно, половину терміну
мене не було ні в СІЗО, ні в колонії.
Кожного дня протягом усього ув’язнення
я зранку в молитві
просив у Єгови Божий мир,
щоб спокійно було на душі.
І за тих обставин,
це важко передати словами,
який спокій можеш відчувати — спокій,
який не відповідає твоїм обставинам,
не відповідає оточенню,
не відповідає навіть здоров’ю.
Незважаючи ні на що,
ти маєш спокій у серці.
Також я відчував велику підтримку
братів і сестер та любов Єгови
під час судових слухань,
тому що на суди приходило завжди
дуже багато братів і сестер.
Перший раз, коли брати і сестри
прийшли до нас на суд, то ФСБ
переписувала імена всіх
і давала їм повістки,
щоб потім викликати на допит.
Коли ми приходили
на наступне засідання і бачили,
що ті самі брати і сестри
знову приходять, це додавало сил.
Ми бачили, що вони не злякались,
вони щиро хотіли нас підтримувати,
і так було до кінця.
Якось у листі мені прийшов
план промови на Спомин,
і я дуже захотів її виголосити.
І буквально через декілька днів
на прогулянці
я завів розмову з одним ув’язненим,
який цікавився Біблією.
Незадовго до Спомину ми з ним
знову спілкувались, і я йому сказав:
«А ти знаєш, що завтра
по цілому світі буде свято?»
Пояснив йому, що це за свято,
як буде проходити,
і сказав, що там буде
виголошена промова.
Він запитав:
«Сергію, а ти маєш цю промову?»
Я відповів: «Так, маю».
І так ми домовилися з ним,
що завтра я виголошу йому цю промову,
тобто в день Спомину.
І ось цей день настав.
Вже була 10 година вечора, а той чоловік
далі займався своїми справами.
Я вже до Єгови молюся:
«Що ж робити?»
І чую, о 22:30 він кричить до мене:
«Сергію, починай!
Ми тебе уважно слухаємо».
І ось так я почав
виголошувати промову.
Буквально через декілька хвилин
чую кроки по коридору.
Підходить інспектор до моїх дверей
і зазирає в очко, яке на дверях камери.
Я його питаю: «А що сталося?»
Він каже: «Нічого-нічого.
Читайте, продовжуйте читати».
Я кажу: «О, Єгово, дякую тобі!»
І так я продовжив свій виступ.
Я розумів, що нас можуть розлучити,
нас можуть по різних загонах розвезти,
і в нас тоді не було б можливості
один одного підтримувати,
зібрання проводити.
Це було для мене дуже важливим.
Він пояснив свою позицію, що він буде
піклуватись про мене як про інваліда,
і адміністрація пішла на поступки.
Це була така чудова підтримка —
духовна підтримка, фізична, емоційна.
Ми разом проводили зібрання.
Кожного тижня в один і той самий час
ми мали зібрання.
Іноді на публічну промову ще хтось
приєднувався до нас послухати.
Ми з Вадимом завжди
у всіх на очах молились:
це і в їдальні, і перед зібранням,
і після, і перед сном.
Завжди молилися вголос.
Це було для інших свідченням,
і люди звертали на це увагу.
І через це поважали нас
як віруючих людей.
Я завжди розумів, що цей час треба
по-особливому використовувати.
Я молився, в мене завжди була
особлива молитва до Єгови.
Я йому казав: «Єгово, ти Гончар,
я глина, тому формуй мене».
Тому ті ситуації, які виникали
за ці три з половиною роки,—
і хороші, і погані,—
це завжди була нагода
мені формуватися.
Пройшовши всі ці випробування,
я побачив і відчув, що мої стосунки
з Єговою стали міцнішими —
міцнішими і більш довірливими.
Тому що саме в цих умовах
було багато часу, щоб молитися.
Дуже часто бачив, як Єгова
відповідає на конкретні молитви.
Це дуже наблизило мене до Єгови.
Мене протягом усього часу переслідування
підтримували слова, які записані
в Єремії 48:10: «Хай буде проклятий той,
хто недбало виконує доручення Єгови!»
У цих важких обставинах
я розумів, що на мені лежить
велика відповідальність —
свідчити про ім’я Єгови
своєю поведінкою і своїми ділами.
Також мене дуже укріпляв
протягом всього того часу один вірш —
з Ісаї 57:15.
Там є думка, що Єгова перебуває з тим,
хто пригнічений і принижений,
з тими, хто емоційно розбитий.
Я уявляв навіть,
що Єгова в такі важкі моменти сидить
поряд зі мною, гладить мене по плечу
і заспокоює, мовляв:
«Все буде добре, я з тобою!»
Усі випробування, які Єгова допустив,
попри те що вони були важкими,
Єгова всі випробування
обернув на благословення.
Яке зворушливе інтерв’ю!
Що допомагало братам
витримати несправедливе ув’язнення
і не втратити віри?
Вони розповіли, наскільки важливо
не занедбувати своїх духовних звичок —
читати Біблію, молитися
і проводити зібрання,
навіть якщо ти у в’язниці.
За кожної нагоди вони проповідували.
І вони помічали, як Єгова дбає
про кожного з них особисто.
Те саме допоможе і нам
не втрачати віри і радості.
Брати і сестри, як чудово,
що ми змогли відновити наші зібрання
з особистою присутністю вісників!
Щоб прийти на зібрання,
знову треба докласти зусиль.
Але коли ти бачиш братів і сестер,
чуєш їхній сміх,
коли співаєш разом з ними і молишся,
то це приносить таку радість!
І це ще один подарунок від Єгови,
який допомагає нам усе зносити з радістю.
Хоч би які труднощі ви зносили,
черпайте радість у служінні Єгові.
Як сказано в Неемії 8:10,
«не сумуйте, бо радість,
яку дає Єгова,— це ваша твердиня».
Брати і сестри, ми захоплюємося тим,
що ви не втрачаєте радості
і так багато робите попри труднощі,
які ви зносите.
За це ми вас дуже любимо.
Це JW Broadcasting®
зі Всесвітнього центру Свідків Єгови.

Звернення Керівного органу (№ 4 2022)