JW subtitle extractor

Єгова дуже цінує мужність
своїх вірних служителів.
Справжню мужність, як і будь-яку
іншу рису, видно в учинках.
Пам’ятаймо слова: «віра без учинків мертва».
Так само і любов виражається не лише словами,
але, як сказано в Біблії, «ділом і правдою».
Те саме можна сказати і про мужність.
Коли навалюються труднощі, треба довіряти
Єгові, і свою довіру ми показуємо вчинками.
Бездіяльність, нерішучість і зволікання
можуть свідчити про брак мужності.
Мужність спонукуватиме нас
сміливо говорити і діяти.
А Єгова, у свою чергу,
допоможе нам бути мужніми.
Це можна побачити на прикладі
біблійної розповіді про Давида.
Він виконував Божу волю мужньо і рішуче.
Давид допускався помилок і
зазнавав чимало страждань,
все ж він залишався вірним
Єгові до кінця свого життя.
Перед смертю Давид офіційно доручив своєму
синові Соломону збудувати храм Єгови.
Уявіть, які почуття переповнювали Соломона,
коли батько дав йому архітектурний план
храму, який під натхненням отримав від Єгови.
Соломон спершу, мабуть, трохи розгубився.
Але Давид зміцнив його словами,
які можуть додати мужності перед
лицем труднощів також і нам.
А тепер усі разом, в тому числі діти,
розгорнімо Біблії на 1-й книзі Хронік 28:1—20.
Ми будемо слухати і стежити за
читанням цього уривку у своїх Бібліях.
Отже, 1-ша Хронік, 28 розділ, з 1-го вірша.
Давид зібрав у Єрусалимі всіх князів Ізраїля:
князів племен, начальників груп,
які були на службі в царя,
начальників над тисячами,
начальників над сотнями,
начальників, відповідальних за все
майно та худобу царя і його синів,
зібрав він також придворних
та сильних і здібних чоловіків.
Тоді цар Давид встав і сказав:
«Послухайте мене, мої брати, мій народе!
Я від усього серця хотів побудувати дім,
де перебував би ковчег угоди Єгови,
дім, який був би підніжком для нашого Бога.
І я приготував усе, що для цього потрібно.
Але правдивий Бог сказав мені:
“Ти не побудуєш дому для мого імені,
бо ти воював і проливав кров”.
Єгова, Бог Ізраїля, вибрав мене з усього дому
мого батька, щоб я повіки був царем Ізраїля.
Він вибрав провідником Юду,
з роду Юди — дім мого батька,
а з синів мого батька вибрав мене
і зробив царем над усім Ізраїлем.
З усіх моїх синів,— а Єгова дав мені
багато синів,— Бог вибрав Соломона,
щоб він сидів на троні царства Єгови в Ізраїлі.
Він сказав мені: “Твій син Соломон
побудує для мене дім і подвір’я,
бо я вибрав його, щоб він став мені
сином, і я буду йому батьком.
Я міцно поставлю його царство навіки,
якщо він і далі буде рішуче
триматися моїх заповідей і присудів”.
Тож на очах усього Ізраїля, збору Єгови,
і перед нашим Богом я кажу вам:
старанно виконуйте і бережіть
всі заповіді вашого Бога Єгови,
щоб ви володіли тим добрим краєм і
передали його своїм синам у спадок навіки.
І ти, Соломоне, мій сину, знай Бога,
якому поклоняється твій батько,
і служи йому цілим серцем
і з радісною душею,
бо Єгова досліджує всі серця
і знає всі думки та бажання.
Якщо ти будеш шукати його,
він дозволить себе знайти,
а якщо покинеш його, він
відкине тебе назавжди.
Пам’ятай: Єгова вибрав тебе, щоб ти
побудував дім, який стане святинею.
Будь мужній і берися до роботи».
Тож Давид дав своєму синові Соломону план
будови притвору, приміщень храму, комор,
верхніх і внутрішніх кімнат, приміщення для
кришки примирення, а також план усього,
що отримав під натхненням: подвір’їв
дому Єгови, всіх їдалень, які були довкола,
скарбниць дому правдивого Бога
і скарбниць для освячених речей.
Крім того, він дав вказівки щодо
груп священиків і левітів,
щодо всіх обов’язків, пов’язаних
зі служінням у домі Єгови,
а також щодо всіх речей, які мали
використовуватися для служіння в домі Єгови.
Він вказав вагу золота для
виготовлення всіх золотих речей
і вагу срібла — для всіх срібних речей,
які мали використовуватись у служінні;
вагу золота для золотих
світильників та каганців,
зазначивши вагу кожного
світильника та каганця,
і вагу срібла для срібних світильників і
каганців — залежно від їхнього призначення;
вагу золота для столів, на які мали
класти у стоси хліби, для кожного столу,
і вагу срібла для срібних столів;
вагу чистого золота для виделок, чаш, глеків
та для малих чаш, для кожної малої чаші,
і вагу срібла для малих чаш,
для кожної малої чаші.
Він також вказав вагу очищеного
золота для жертовника,
на якому мав спалюватися фіміам, і для
золотих херувимів, які, простягаючи крила,
мали затінювати ковчег угоди Єгови
та представляти його колісницю.
І сказав Давид:
«Рука Єгови була на мені,
і він дав мені проникливість,
щоб записати усі вказівки
щодо будівництва».
Потім Давид сказав своєму синові Соломону:
«Будь мужній і сильний та берися до роботи.
Не бійся і не лякайся, бо
з тобою Єгова, мій Бог.
Він не полишить тебе і
не покине, а буде з тобою,
доки ти не завершиш усієї роботи,
пов’язаної зі служінням у домі Єгови».
Яке грандіозне завдання отримав Соломон!
Цей храм мав не лише стати
домом для правдивого поклоніння,
але й «прославитись у всіх краях своєю
неперевершеною величністю і красою».
Однак Соломон не мав досвіду в будівництві.
Давид розумів, що йому буде нелегко.
До того ж, Соломон мав стикнутися з проблемами
і тиском як від родини, так і від недоброзичливців.
Тому Давид дав синові настанову —
будь слухняним і відданим Єгові.
Давид також заохотив Соломона:
«Будь мужній і сильний та берися до роботи!»
Соломона міг скувати страх.
Він міг думати, що це завдання
для нього надто складне,
відкладати його на потім
або взагалі занехаяти.
Цим він би сильно засмутив Єгову.
Ось чому Давид ще раз сказав
Соломону: «Берися до роботи».
Давид розумів, мужність і довіру до
Бога треба показувати вчинками.
Він знав це з власного досвіду.
Розгляньмо кілька подій з життя Давида,
в яких йому потрібна була мужність.
Читаючи ці розповіді, запитуймо себе:
«Чи перед лицем важких проблем Давид
зволікав, вагався або взагалі опускав руки?».
Пригадаймо, за яких обставин відбулося
помазання Давида на царя ізраїльського народу.
У той час ще царював Саул, хоча Єгова
вже відкинув його за його зухвалість.
Простежмо за читанням 1-ї Самуїла 16:1—23.
Отже 1-ша Самуїла 16:1—23.
Через якийсь час Єгова сказав Самуїлу:
«Доки ти будеш засмучений через Саула?
Я ж відкинув його, і він більше
не буде царем над Ізраїлем.
Наповни ріг олією і йди.
Я пошлю тебе до віфлеємлянина Єссея,
бо я вибрав собі царя з-поміж його синів».
Але Самуїл відповів:
«Як я піду туди? Якщо Саул
дізнається про це, то вб’є мене».
Єгова промовив: «А ти візьми
з собою телицю і скажи:
“Я прийшов сюди, щоб принести жертву Єгові”.
Запроси Єссея на жертвоприношення,
і я скажу тобі, що робити.
Ти помажеш того, на кого я вкажу».
Самуїл зробив все так, як наказав Єгова.
Коли він прийшов до Віфлеєма, старійшини міста,
тремтячи, вийшли йому назустріч і запитали:
«Чи ти прийшов до нас з миром?»
«З миром,— відповів той.—
Я прийшов принести жертву Єгові.
Освятіться і йдіть зі мною
на жертвоприношення».
Після цього він освятив Єссея та його
синів і скликав їх на жертвоприношення.
Коли вони прийшли, Самуїл
побачив Еліава і подумав:
«Ось точно перед Єговою
стоїть його помазанець».
Однак Єгова промовив до Самуїла:
«Не дивися на його зовнішність і на
високий зріст, бо я відкинув його.
Бог дивиться не так, як людина:
людина дивиться на те, що бачать
очі, а Єгова дивиться на серце».
Тоді Єссей покликав Авінадава і наказав йому
пройти перед Самуїлом, але Самуїл сказав:
«І не його вибрав Єгова».
Далі Єссей показав Шамму,
проте Самуїл сказав:
«І не його вибрав Єгова».
Так сім синів Єссея пройшли перед
Самуїлом, однак він сказав Єссею:
«Єгова не вибрав жодного з них».
Зрештою Самуїл запитав Єссея:
«Чи це всі твої сини?»
Той відповів: «Досі немає
наймолодшого, він зараз пасе овець».
Тоді Самуїл сказав: «Пошли за ним, бо
ми не сядемо їсти, поки він не прийде».
Тож Єссей послав за ним.
Це був рум’яний юнак з гарними
очима та приємною зовнішністю.
Єгова промовив: «Встань і помаж його, бо це він!»
Тоді Самуїл взяв ріг з олією та помазав
Давида в присутності його братів.
І з цього дня Давид завдяки
духу Єгови сповнявся силою.
Потім Самуїл вирушив до Рами.
А від Саула відійшов дух Єгови, і Єгова
дозволив, щоб Саула мучив поганий дух.
Слуги Саула стали говорити йому:
«Бог дозволив, щоб тебе мучив поганий дух.
Нехай наш пан накаже своїм слугам
пошукати чоловіка, який гарно грає на арфі.
Щоразу, коли на тебе найде поганий дух, цей
чоловік буде грати, і тобі ставатиме ліпше».
Тож Саул звелів своїм слугам: «Знайдіть
когось, хто добре грає, і приведіть до мене».
На це один слуга відказав: «Я бачив, як
гарно грає син віфлеємлянина Єссея.
Він мужній та сильний воїн.
Він вміє гарно говорити, має приємну
зовнішність, і, крім того, з ним Єгова».
Тоді Саул послав до Єссея
слуг з такими словами:
«Пришли до мене свого сина
Давида, який пасе овець».
Єссей нав’ючив на осла хліб,
бурдюк вина та козеня
і послав усе це Саулу
через свого сина Давида.
Тож Давид прийшов до Саула
і почав у нього служити.
Той сильно полюбив його і
зробив своїм зброєношею.
Саул передав Єссею:
«Прошу, нехай Давид залишиться в мене на
службі, бо він знайшов ласку в моїх очах».
І щоразу, коли Бог дозволяв, аби на Саула
находив поганий дух, Давид брав арфу і грав.
Тоді Саул заспокоювався, йому ставало
ліпше, і поганий дух відходив від нього.
Уявіть, як молодий Давид, його батько і
брати стоять перед пророком Самуїлом.
Єгова обирає Давида царем і
наказує Самуїлу помазати його.
Все ж Саул продовжує царювати і для
більшості ізраїльтян він — законний цар.
Тоді Давиду неабияк потрібна була мужність.
Якою буде реакція Саула, коли він
довідається, що Давида помазано на царя?
Він точно захоче його вбити.
Тож уявіть, як почувався Давид, коли його
привели в палац на службу до царя Саула.
Він, напевне, злякався.
А що сказати про нас?
Сімейні труднощі, проблеми зі здоров’ям,
фінансова скрута, переслідування,
наші грішні схильності —
усе це породжує тривоги.
Але не дозвольмо їм
паралізувати нас духовно.
Шукаймо допомоги в Єгови
через молитву, його Слово і збір.
Так ми знайдемо практичні поради, які
допоможуть зменшити наші проблеми.
Навіть якщо проблеми не вирішаться, намагаймося
і далі з усіх сил виконувати волю Єгови.
Робімо це навіть, коли навалюються біди.
Так ми проявимо справжню мужність!
Давид не піддався страху,
коли його привели до Саула.
Він був сильним, мужнім і взявся до роботи.
Він був впевнений,
що Єгова наділить його необхідною
мудрістю, аби виконувати нові обов’язки.
Цар Саул сильно полюбив Давида
і зробив своїм зброєношею.
Тож прочитаймо далі 1-шу Самуїла 17:1—51.
Це наступний розділ, 1-ша Самуїла
17-й розділ, з 1-го вірша.
Це вражаюча розповідь про Давида і Голіафа.
Ми побачимо, як Давид
виявив мудрість і мужність.
Філістимляни зібрали свої війська на війну.
Вони зійшлись у Сохо, що належить Юді,
і отаборилися в Ефес-Даммімі,
між Сохо й Азекою.
Саул та ізраїльтяни також зібралися
і, отаборившись у долині Ела,
вишикувалися в бойовому порядку,
щоб воювати з філістимлянами.
Філістимляни зайняли гору з одного боку, а
ізраїльтяни — з іншого, і між ними була долина.
З філістимських таборів вийшов
єдиноборець Голіаф, родом з Гата.
Він був заввишки 6 ліктів із п’яддю.
На голові він мав мідний шолом
і був одягнений у мідний панцир з
лусок, які накладалися одна на одну.
Цей панцир важив 5000 шекелів.
На ногах у нього були мідні наголінники,
а за плечима висів короткий мідний спис.
Держак його довгого списа був
завбільшки з ткацький вал,
а залізний наконечник важив 600 шекелів.
Перед ним ішов воїн, який ніс його щит.
Голіаф зупинився і крикнув
ізраїльським воїнам:
«Чого ви прийшли сюди і
вишикувалися до бою?
Я — славний філістимлянин,
а ви — слуги Саула.
Виберіть собі того, хто буде битися за
вас, і нехай він спуститься до мене.
Якщо він зможе вийти на бій зі мною і вб’є
мене, то ми станемо вашими слугами.
Але якщо я переможу і вб’ю його, то ви станете
нашими слугами і будете нам служити».
Далі він сказав: «Сьогодні я
посміюся з ізраїльського війська.
Нехай до мене вийде хтось із
ваших воїнів, і ми будемо битися!»
Коли Саул і всі ізраїльтяни почули
слова філістимлянина, їх охопив жах.
Давид був сином ефратянина з Юдиного Віфлеєма,
якого звали Єссей і який мав вісьмох синів.
У дні Саула цей чоловік був уже старий.
Три його старших сини
пішли з Саулом на війну.
Цих трьох синів звали: найстаршого Еліав,
другого Авінадав, а третього Шамма.
Давид був наймолодший.
Три старших сини пішли за Саулом.
Давид ходив до Саула і вертався у
Віфлеєм, щоб пасти батькових овець.
А той філістимлянин 40 днів
поспіль виходив вранці й увечері
і ставав на тому самому місці.
Одного дня Єссей сказав своєму сину Давиду:
«Візьми, будь ласка, цю ефу
смаженого зерна і ці 10 буханців хліба
та швидко віднеси своїм братам у табір.
А ці 10 кругів сиру занеси
начальнику над їхньою тисячею.
І подивися, чи все добре у твоїх братів,
та принеси якийсь доказ того,
що з ними все гаразд».
Тим часом Давидові брати були з Саулом
і всіма іншими ізраїльськими чоловіками
в долині Ела, щоб виступити
на бій з філістимлянами.
Тож рано-вранці Давид встав, залишив овець на
сторожа, зібрався і пішов, як наказав йому Єссей.
Коли він наближався до табору, військо
з бойовим кличем виходило на поле бою.
Ізраїльтяни і філістимляни вишикувалися
в ряди одні навпроти одних.
Давид відразу залишив свою ношу чоловікові,
який стеріг речі, і побіг на поле бою.
Прибігши туди, він почав розпитувати
братів, чи в них усе добре.
Коли він розмовляв з братами, то з
філістимських рядів вийшов єдиноборець Голіаф,
філістимлянин з Гата, і говорив те,
що й раніше, а Давид це почув.
Побачивши Голіафа, всі ізраїльтяни
дуже злякалися і побігли від нього.
Вони говорили: «Ви бачили цього чоловіка?
Він виходить, щоб посміятися з Ізраїля.
Того, хто його вб’є, цар обдарує великим
багатством і віддасть за нього свою доньку,
а дім його батька звільнить від
усіх податків і повинностей».
Давид почав розпитувати
чоловіків, які стояли поряд:
«Що буде тому, хто вб’є цього
філістимлянина і зніме ганьбу з Ізраїля?
Хто він такий, цей необрізаний філістимлянин
щоб насміхатися з війська живого Бога?»
І люди повторили йому те,
що говорили раніше:
«Ось що буде зроблено
для того, хто його вб’є».
Коли Еліав, найстарший брат Давида,
почув, що той розмовляє з чоловіками,
то розізлився на нього і сказав:
«Ти чого сюди прийшов? На кого ти
залишив у пустелі тих кілька овець?
Я знаю, який ти зухвалий і
які лихі наміри маєш у серці.
Ти прийшов, щоб лише
подивитись на бій».
На це Давид відказав:
«Що я такого зробив? Я тільки запитав!» —
і, повернувшись до когось іншого,
знову почав розпитувати те саме,
а люди давали йому таку саму відповідь.
Слова Давида почули та передали
Саулу, і він наказав привести його.
Давид сказав царю:
«Нехай ніхто не втрачає через нього відваги.
Я, твій слуга, вийду на бій з тим філістимлянином».
Але Саул заперечив:
«Ти не можеш вийти на бій з ним, бо
ти ще молодий, а він воїн з юних літ».
На це Давид відповів:
«Твій слуга пас овець свого батька.
Бувало, приходив лев або
ведмідь і хапав вівцю з отари.
Тоді я гнався за ним, нападав
і виривав вівцю з його пащі.
А коли він кидався на мене, я хапав
його за шерсть, валив і вбивав.
Твій слуга вбивав і лева, і ведмедя.
Так само буде з цим необрізаним філістимлянином,
бо він насміхається з війська живого Бога».
Давид додав:
«Єгова, який визволяв мене
з пазурів лева і ведмедя,
визволить мене також з рук
цього філістимлянина».
На це Саул сказав:
«Іди, і нехай Єгова буде з тобою».
Тож він одягнув Давида у
своє військове вбрання,
на голову йому дав мідний шолом,
а потім надягнув на нього панцир.
Давид прив’язав до пояса Саулів
меч і спробував походити,
але не зміг, бо не звик
носити такі обладунки.
Тому він сказав Саулу:
«Не можу я в цьому ходити.
Я не звик», ...і зняв усе.
Він взяв у руку палицю, підняв з
русла потоку п’ять гладких каменів,
поклав їх у кишеню пастушої сумки,
і з пращею в руках рушив на ворога.
Філістимлянин підходив до Давида ближче й
ближче, а перед ним ішов воїн, який ніс щит.
Побачивши Давида, філістимлянин
став зневажливо насміхатися з нього,
бо це був всього лиш
рум’яний і гарний хлопець.
Він сказав Давиду:
«Хіба я пес, що ти вийшов
на мене з палицями?»
і прокляв Давида своїми богами.
Філістимлянин промовив:
«Підійди-но сюди, і я віддам твоє тіло
птахам небесним і звірам польовим».
Однак Давид сказав:
«Ти йдеш на мене з мечем і списом,
а я іду на тебе в ім’я Єгови, Бога військ,
в ім’я Бога військ ізраїльських,
з якого ти насміхаєшся.
Сьогодні Єгова віддасть тебе в мої
руки, я вб’ю тебе і зітну тобі голову.
І сьогодні ж я віддам трупи філістимлян
птаству небесному та диким звірам.
Усі народи землі дізнаються, що є Бог в Ізраїлі,
і всі, хто тут зібрався, побачать, що
Єгова рятує не мечем і не списом.
Це битва Єгови, і він віддасть вас у наші руки».
Тоді філістимлянин став упевнено
наближатися до Давида,
а Давид швидко побіг до філістимських
рядів йому назустріч.
Витягнувши із сумки камінь, Давид
метнув його з пращі і влучив у ворога.
Камінь уп’явся філістимлянину в
чоло, і він впав обличчям до землі.
Тож Давид з пращею та каменем
переміг філістимлянина.
Він вразив і вбив його, хоча не мав меча.
Давид підбіг, став над ним, а тоді
вихопив з піхов меч філістимлянина
і добив його, відрубавши голову.
Коли філістимляни побачили, що їхній
силач загинув, то кинулися навтьоки.
Розповідь про те, як Давид переміг
Голіафа, показує, що таке мужність.
Вона також показує, що
таке мудрість і віра на ділі.
Батько Давида попросив
його віднести їжу братам,
але в той же час він мав
пасти батькових овець.
Тож йому треба було виконати
два завдання одночасно.
Як йому доглядати батькових овець
і водночас віднести їжу братам у
табір за більш, як 20 кілометрів?
Він діяв мудро, а також довів,
що йому можна довіряти.
У Біблії сказано: «Тож рано-вранці Давид
встав, залишив овець на сторожа,
зібрався і пішов, як наказав йому Єссей».
І тут Давид знову стикнувся з
тим, що могло його знеохотити.
Він прийшов у табір і бачить,
що велетень Голіаф
залякав ізраїльських воїнів
і вони наче паралізовані.
Давид не зволікає ні на мить,
а це свідчить про його мужність.
Він запитує, чому ніхто не вб’є цього
зухвалого велетня, який зневажає Єгову.
І тут Давидів брат Еліав при всіх дорікає
йому, ставить під сумнів його спонуки,
називає зухвальцем і звинувачує,
що він покинув батькових овець.
Все ж Давид відважно каже, що
готовий вийти проти Голіафа.
Але тепер заперечує цар,
мовляв, Давиду не вдасться перемогти,
адже він ще дуже «молодий».
Чи усе це знеохотило Давида?
Ні, він виявив мужність.
Завдяки мужності він зміцнився
духовно і емоційно і почав діяти.
Він пам’ятав, як Єгова
допомагав йому раніше:
як визволяв з пазурів лева і ведмедя,
тварин, що значно переважали
його силою і швидкістю.
Єгова не лише визволяв Давида, але
й давав сили вбити цих диких тварин.
Тож Давид міг впевнено сказати:
«Єгова, який визволяв мене
з пазурів лева і ведмедя,
визволить мене також з рук
цього філістимлянина».
Коли ми знеохочені і навіть пригнічені,
то можемо пригадувати,
як Єгова вже визволяв нас
і помагав долати, здавалося б,
нездоланні перешкоди.
Давид був мужнім і брався до роботи.
Він приймав мудрі рішення, і це
приносило хороші результати.
Наприклад, коли Саул запропонував Давидові
своє військове вбрання, той взяв його.
Але відразу зрозумів, що мідний шолом,
панцир і меч при поясі лише заважатимуть.
Тому Давид відмовився від зайвих тягарів.
А ми?
За роки ми могли нагромадити
безліч не зовсім потрібних речей
або, можливо, непотрібних справ.
Це може обтяжувати і сповільняти
в духовних справах.
Якщо таке сталося з нами — берімось до роботи!
Подумаймо, чи є в нас речі або
звички, без яких можна обійтись?
Спрощуймо життя, і тоді буде легше
зосереджуватися на служінні Єгові.
Давид, як і всі ми, був недосконалий.
Але він діяв мужньо і рішуче,
тому став Божим другом.
Давид завжди був вірним Єгові, і вкінці свого
життя міг упевнено сказати своєму синові:
«Будь мужній і сильний та берися до роботи!»

«Будь мужній і сильний та берися до роботи»
- 

«Будь мужній і сильний та берися до роботи»

Єгова дуже цінує мужність
своїх вірних служителів.
Справжню мужність, як і будь-яку
іншу рису, видно в учинках.
Пам’ятаймо слова: «віра без учинків мертва».
Так само і любов виражається не лише словами,
але, як сказано в Біблії, «ділом і правдою».
Те саме можна сказати і про мужність.
Коли навалюються труднощі, треба довіряти
Єгові, і свою довіру ми показуємо вчинками.
Бездіяльність, нерішучість і зволікання
можуть свідчити про брак мужності.
Мужність спонукуватиме нас
сміливо говорити і діяти.
А Єгова, у свою чергу,
допоможе нам бути мужніми.
Це можна побачити на прикладі
біблійної розповіді про Давида.
Він виконував Божу волю мужньо і рішуче.
Давид допускався помилок і
зазнавав чимало страждань,
все ж він залишався вірним
Єгові до кінця свого життя.
Перед смертю Давид офіційно доручив своєму
синові Соломону збудувати храм Єгови.
Уявіть, які почуття переповнювали Соломона,
коли батько дав йому архітектурний план
храму, який під натхненням отримав від Єгови.
Соломон спершу, мабуть, трохи розгубився.
Але Давид зміцнив його словами,
які можуть додати мужності перед
лицем труднощів також і нам.
А тепер усі разом, в тому числі діти,
розгорнімо Біблії на 1-й книзі Хронік 28:1—20.
Ми будемо слухати і стежити за
читанням цього уривку у своїх Бібліях.
Отже, 1-ша Хронік, 28 розділ, з 1-го вірша.
Давид зібрав у Єрусалимі всіх князів Ізраїля:
князів племен, начальників груп,
які були на службі в царя,
начальників над тисячами,
начальників над сотнями,
начальників, відповідальних за все
майно та худобу царя і його синів,
зібрав він також придворних
та сильних і здібних чоловіків.
Тоді цар Давид встав і сказав:
«Послухайте мене, мої брати, мій народе!
Я від усього серця хотів побудувати дім,
де перебував би ковчег угоди Єгови,
дім, який був би підніжком для нашого Бога.
І я приготував усе, що для цього потрібно.
Але правдивий Бог сказав мені:
“Ти не побудуєш дому для мого імені,
бо ти воював і проливав кров”.
Єгова, Бог Ізраїля, вибрав мене з усього дому
мого батька, щоб я повіки був царем Ізраїля.
Він вибрав провідником Юду,
з роду Юди — дім мого батька,
а з синів мого батька вибрав мене
і зробив царем над усім Ізраїлем.
З усіх моїх синів,— а Єгова дав мені
багато синів,— Бог вибрав Соломона,
щоб він сидів на троні царства Єгови в Ізраїлі.
Він сказав мені: “Твій син Соломон
побудує для мене дім і подвір’я,
бо я вибрав його, щоб він став мені
сином, і я буду йому батьком.
Я міцно поставлю його царство навіки,
якщо він і далі буде рішуче
триматися моїх заповідей і присудів”.
Тож на очах усього Ізраїля, збору Єгови,
і перед нашим Богом я кажу вам:
старанно виконуйте і бережіть
всі заповіді вашого Бога Єгови,
щоб ви володіли тим добрим краєм і
передали його своїм синам у спадок навіки.
І ти, Соломоне, мій сину, знай Бога,
якому поклоняється твій батько,
і служи йому цілим серцем
і з радісною душею,
бо Єгова досліджує всі серця
і знає всі думки та бажання.
Якщо ти будеш шукати його,
він дозволить себе знайти,
а якщо покинеш його, він
відкине тебе назавжди.
Пам’ятай: Єгова вибрав тебе, щоб ти
побудував дім, який стане святинею.
Будь мужній і берися до роботи».
Тож Давид дав своєму синові Соломону план
будови притвору, приміщень храму, комор,
верхніх і внутрішніх кімнат, приміщення для
кришки примирення, а також план усього,
що отримав під натхненням: подвір’їв
дому Єгови, всіх їдалень, які були довкола,
скарбниць дому правдивого Бога
і скарбниць для освячених речей.
Крім того, він дав вказівки щодо
груп священиків і левітів,
щодо всіх обов’язків, пов’язаних
зі служінням у домі Єгови,
а також щодо всіх речей, які мали
використовуватися для служіння в домі Єгови.
Він вказав вагу золота для
виготовлення всіх золотих речей
і вагу срібла — для всіх срібних речей,
які мали використовуватись у служінні;
вагу золота для золотих
світильників та каганців,
зазначивши вагу кожного
світильника та каганця,
і вагу срібла для срібних світильників і
каганців — залежно від їхнього призначення;
вагу золота для столів, на які мали
класти у стоси хліби, для кожного столу,
і вагу срібла для срібних столів;
вагу чистого золота для виделок, чаш, глеків
та для малих чаш, для кожної малої чаші,
і вагу срібла для малих чаш,
для кожної малої чаші.
Він також вказав вагу очищеного
золота для жертовника,
на якому мав спалюватися фіміам, і для
золотих херувимів, які, простягаючи крила,
мали затінювати ковчег угоди Єгови
та представляти його колісницю.
І сказав Давид:
«Рука Єгови була на мені,
і він дав мені проникливість,
щоб записати усі вказівки
щодо будівництва».
Потім Давид сказав своєму синові Соломону:
«Будь мужній і сильний та берися до роботи.
Не бійся і не лякайся, бо
з тобою Єгова, мій Бог.
Він не полишить тебе і
не покине, а буде з тобою,
доки ти не завершиш усієї роботи,
пов’язаної зі служінням у домі Єгови».
Яке грандіозне завдання отримав Соломон!
Цей храм мав не лише стати
домом для правдивого поклоніння,
але й «прославитись у всіх краях своєю
неперевершеною величністю і красою».
Однак Соломон не мав досвіду в будівництві.
Давид розумів, що йому буде нелегко.
До того ж, Соломон мав стикнутися з проблемами
і тиском як від родини, так і від недоброзичливців.
Тому Давид дав синові настанову —
будь слухняним і відданим Єгові.
Давид також заохотив Соломона:
«Будь мужній і сильний та берися до роботи!»
Соломона міг скувати страх.
Він міг думати, що це завдання
для нього надто складне,
відкладати його на потім
або взагалі занехаяти.
Цим він би сильно засмутив Єгову.
Ось чому Давид ще раз сказав
Соломону: «Берися до роботи».
Давид розумів, мужність і довіру до
Бога треба показувати вчинками.
Він знав це з власного досвіду.
Розгляньмо кілька подій з життя Давида,
в яких йому потрібна була мужність.
Читаючи ці розповіді, запитуймо себе:
«Чи перед лицем важких проблем Давид
зволікав, вагався або взагалі опускав руки?».
Пригадаймо, за яких обставин відбулося
помазання Давида на царя ізраїльського народу.
У той час ще царював Саул, хоча Єгова
вже відкинув його за його зухвалість.
Простежмо за читанням 1-ї Самуїла 16:1—23.
Отже 1-ша Самуїла 16:1—23.
Через якийсь час Єгова сказав Самуїлу:
«Доки ти будеш засмучений через Саула?
Я ж відкинув його, і він більше
не буде царем над Ізраїлем.
Наповни ріг олією і йди.
Я пошлю тебе до віфлеємлянина Єссея,
бо я вибрав собі царя з-поміж його синів».
Але Самуїл відповів:
«Як я піду туди? Якщо Саул
дізнається про це, то вб’є мене».
Єгова промовив: «А ти візьми
з собою телицю і скажи:
“Я прийшов сюди, щоб принести жертву Єгові”.
Запроси Єссея на жертвоприношення,
і я скажу тобі, що робити.
Ти помажеш того, на кого я вкажу».
Самуїл зробив все так, як наказав Єгова.
Коли він прийшов до Віфлеєма, старійшини міста,
тремтячи, вийшли йому назустріч і запитали:
«Чи ти прийшов до нас з миром?»
«З миром,— відповів той.—
Я прийшов принести жертву Єгові.
Освятіться і йдіть зі мною
на жертвоприношення».
Після цього він освятив Єссея та його
синів і скликав їх на жертвоприношення.
Коли вони прийшли, Самуїл
побачив Еліава і подумав:
«Ось точно перед Єговою
стоїть його помазанець».
Однак Єгова промовив до Самуїла:
«Не дивися на його зовнішність і на
високий зріст, бо я відкинув його.
Бог дивиться не так, як людина:
людина дивиться на те, що бачать
очі, а Єгова дивиться на серце».
Тоді Єссей покликав Авінадава і наказав йому
пройти перед Самуїлом, але Самуїл сказав:
«І не його вибрав Єгова».
Далі Єссей показав Шамму,
проте Самуїл сказав:
«І не його вибрав Єгова».
Так сім синів Єссея пройшли перед
Самуїлом, однак він сказав Єссею:
«Єгова не вибрав жодного з них».
Зрештою Самуїл запитав Єссея:
«Чи це всі твої сини?»
Той відповів: «Досі немає
наймолодшого, він зараз пасе овець».
Тоді Самуїл сказав: «Пошли за ним, бо
ми не сядемо їсти, поки він не прийде».
Тож Єссей послав за ним.
Це був рум’яний юнак з гарними
очима та приємною зовнішністю.
Єгова промовив: «Встань і помаж його, бо це він!»
Тоді Самуїл взяв ріг з олією та помазав
Давида в присутності його братів.
І з цього дня Давид завдяки
духу Єгови сповнявся силою.
Потім Самуїл вирушив до Рами.
А від Саула відійшов дух Єгови, і Єгова
дозволив, щоб Саула мучив поганий дух.
Слуги Саула стали говорити йому:
«Бог дозволив, щоб тебе мучив поганий дух.
Нехай наш пан накаже своїм слугам
пошукати чоловіка, який гарно грає на арфі.
Щоразу, коли на тебе найде поганий дух, цей
чоловік буде грати, і тобі ставатиме ліпше».
Тож Саул звелів своїм слугам: «Знайдіть
когось, хто добре грає, і приведіть до мене».
На це один слуга відказав: «Я бачив, як
гарно грає син віфлеємлянина Єссея.
Він мужній та сильний воїн.
Він вміє гарно говорити, має приємну
зовнішність, і, крім того, з ним Єгова».
Тоді Саул послав до Єссея
слуг з такими словами:
«Пришли до мене свого сина
Давида, який пасе овець».
Єссей нав’ючив на осла хліб,
бурдюк вина та козеня
і послав усе це Саулу
через свого сина Давида.
Тож Давид прийшов до Саула
і почав у нього служити.
Той сильно полюбив його і
зробив своїм зброєношею.
Саул передав Єссею:
«Прошу, нехай Давид залишиться в мене на
службі, бо він знайшов ласку в моїх очах».
І щоразу, коли Бог дозволяв, аби на Саула
находив поганий дух, Давид брав арфу і грав.
Тоді Саул заспокоювався, йому ставало
ліпше, і поганий дух відходив від нього.
Уявіть, як молодий Давид, його батько і
брати стоять перед пророком Самуїлом.
Єгова обирає Давида царем і
наказує Самуїлу помазати його.
Все ж Саул продовжує царювати і для
більшості ізраїльтян він — законний цар.
Тоді Давиду неабияк потрібна була мужність.
Якою буде реакція Саула, коли він
довідається, що Давида помазано на царя?
Він точно захоче його вбити.
Тож уявіть, як почувався Давид, коли його
привели в палац на службу до царя Саула.
Він, напевне, злякався.
А що сказати про нас?
Сімейні труднощі, проблеми зі здоров’ям,
фінансова скрута, переслідування,
наші грішні схильності —
усе це породжує тривоги.
Але не дозвольмо їм
паралізувати нас духовно.
Шукаймо допомоги в Єгови
через молитву, його Слово і збір.
Так ми знайдемо практичні поради, які
допоможуть зменшити наші проблеми.
Навіть якщо проблеми не вирішаться, намагаймося
і далі з усіх сил виконувати волю Єгови.
Робімо це навіть, коли навалюються біди.
Так ми проявимо справжню мужність!
Давид не піддався страху,
коли його привели до Саула.
Він був сильним, мужнім і взявся до роботи.
Він був впевнений,
що Єгова наділить його необхідною
мудрістю, аби виконувати нові обов’язки.
Цар Саул сильно полюбив Давида
і зробив своїм зброєношею.
Тож прочитаймо далі 1-шу Самуїла 17:1—51.
Це наступний розділ, 1-ша Самуїла
17-й розділ, з 1-го вірша.
Це вражаюча розповідь про Давида і Голіафа.
Ми побачимо, як Давид
виявив мудрість і мужність.
Філістимляни зібрали свої війська на війну.
Вони зійшлись у Сохо, що належить Юді,
і отаборилися в Ефес-Даммімі,
між Сохо й Азекою.
Саул та ізраїльтяни також зібралися
і, отаборившись у долині Ела,
вишикувалися в бойовому порядку,
щоб воювати з філістимлянами.
Філістимляни зайняли гору з одного боку, а
ізраїльтяни — з іншого, і між ними була долина.
З філістимських таборів вийшов
єдиноборець Голіаф, родом з Гата.
Він був заввишки 6 ліктів із п’яддю.
На голові він мав мідний шолом
і був одягнений у мідний панцир з
лусок, які накладалися одна на одну.
Цей панцир важив 5000 шекелів.
На ногах у нього були мідні наголінники,
а за плечима висів короткий мідний спис.
Держак його довгого списа був
завбільшки з ткацький вал,
а залізний наконечник важив 600 шекелів.
Перед ним ішов воїн, який ніс його щит.
Голіаф зупинився і крикнув
ізраїльським воїнам:
«Чого ви прийшли сюди і
вишикувалися до бою?
Я — славний філістимлянин,
а ви — слуги Саула.
Виберіть собі того, хто буде битися за
вас, і нехай він спуститься до мене.
Якщо він зможе вийти на бій зі мною і вб’є
мене, то ми станемо вашими слугами.
Але якщо я переможу і вб’ю його, то ви станете
нашими слугами і будете нам служити».
Далі він сказав: «Сьогодні я
посміюся з ізраїльського війська.
Нехай до мене вийде хтось із
ваших воїнів, і ми будемо битися!»
Коли Саул і всі ізраїльтяни почули
слова філістимлянина, їх охопив жах.
Давид був сином ефратянина з Юдиного Віфлеєма,
якого звали Єссей і який мав вісьмох синів.
У дні Саула цей чоловік був уже старий.
Три його старших сини
пішли з Саулом на війну.
Цих трьох синів звали: найстаршого Еліав,
другого Авінадав, а третього Шамма.
Давид був наймолодший.
Три старших сини пішли за Саулом.
Давид ходив до Саула і вертався у
Віфлеєм, щоб пасти батькових овець.
А той філістимлянин 40 днів
поспіль виходив вранці й увечері
і ставав на тому самому місці.
Одного дня Єссей сказав своєму сину Давиду:
«Візьми, будь ласка, цю ефу
смаженого зерна і ці 10 буханців хліба
та швидко віднеси своїм братам у табір.
А ці 10 кругів сиру занеси
начальнику над їхньою тисячею.
І подивися, чи все добре у твоїх братів,
та принеси якийсь доказ того,
що з ними все гаразд».
Тим часом Давидові брати були з Саулом
і всіма іншими ізраїльськими чоловіками
в долині Ела, щоб виступити
на бій з філістимлянами.
Тож рано-вранці Давид встав, залишив овець на
сторожа, зібрався і пішов, як наказав йому Єссей.
Коли він наближався до табору, військо
з бойовим кличем виходило на поле бою.
Ізраїльтяни і філістимляни вишикувалися
в ряди одні навпроти одних.
Давид відразу залишив свою ношу чоловікові,
який стеріг речі, і побіг на поле бою.
Прибігши туди, він почав розпитувати
братів, чи в них усе добре.
Коли він розмовляв з братами, то з
філістимських рядів вийшов єдиноборець Голіаф,
філістимлянин з Гата, і говорив те,
що й раніше, а Давид це почув.
Побачивши Голіафа, всі ізраїльтяни
дуже злякалися і побігли від нього.
Вони говорили: «Ви бачили цього чоловіка?
Він виходить, щоб посміятися з Ізраїля.
Того, хто його вб’є, цар обдарує великим
багатством і віддасть за нього свою доньку,
а дім його батька звільнить від
усіх податків і повинностей».
Давид почав розпитувати
чоловіків, які стояли поряд:
«Що буде тому, хто вб’є цього
філістимлянина і зніме ганьбу з Ізраїля?
Хто він такий, цей необрізаний філістимлянин
 щоб насміхатися з війська живого Бога?»
І люди повторили йому те,
що говорили раніше:
«Ось що буде зроблено
для того, хто його вб’є».
Коли Еліав, найстарший брат Давида,
почув, що той розмовляє з чоловіками,
то розізлився на нього і сказав:
«Ти чого сюди прийшов? На кого ти
залишив у пустелі тих кілька овець?
Я знаю, який ти зухвалий і
які лихі наміри маєш у серці.
Ти прийшов, щоб лише
подивитись на бій».
На це Давид відказав:
«Що я такого зробив? Я тільки запитав!» —
і, повернувшись до когось іншого,
знову почав розпитувати те саме,
а люди давали йому таку саму відповідь.
Слова Давида почули та передали
Саулу, і він наказав привести його.
Давид сказав царю:
«Нехай ніхто не втрачає через нього відваги.
Я, твій слуга, вийду на бій з тим філістимлянином».
Але Саул заперечив:
«Ти не можеш вийти на бій з ним, бо
ти ще молодий, а він воїн з юних літ».
На це Давид відповів:
«Твій слуга пас овець свого батька.
Бувало, приходив лев або
ведмідь і хапав вівцю з отари.
Тоді я гнався за ним, нападав
і виривав вівцю з його пащі.
А коли він кидався на мене, я хапав
його за шерсть, валив і вбивав.
Твій слуга вбивав і лева, і ведмедя.
Так само буде з цим необрізаним філістимлянином,
бо він насміхається з війська живого Бога».
Давид додав:
«Єгова, який визволяв мене
з пазурів лева і ведмедя,
визволить мене також з рук
цього філістимлянина».
На це Саул сказав:
«Іди, і нехай Єгова буде з тобою».
Тож він одягнув Давида у
своє військове вбрання,
на голову йому дав мідний шолом,
а потім надягнув на нього панцир.
Давид прив’язав до пояса Саулів
меч і спробував походити,
але не зміг, бо не звик
носити такі обладунки.
Тому він сказав Саулу:
«Не можу я в цьому ходити.
Я не звик», ...і зняв усе.
Він взяв у руку палицю, підняв з
русла потоку п’ять гладких каменів,
поклав їх у кишеню пастушої сумки,
і з пращею в руках рушив на ворога.
Філістимлянин підходив до Давида ближче й
ближче, а перед ним ішов воїн, який ніс щит.
Побачивши Давида, філістимлянин
став зневажливо насміхатися з нього,
бо це був всього лиш
рум’яний і гарний хлопець.
Він сказав Давиду:
«Хіба я пес, що ти вийшов
на мене з палицями?»
і прокляв Давида своїми богами.
Філістимлянин промовив:
«Підійди-но сюди, і я віддам твоє тіло
птахам небесним і звірам польовим».
Однак Давид сказав:
«Ти йдеш на мене з мечем і списом,
а я іду на тебе в ім’я Єгови, Бога військ,
в ім’я Бога військ ізраїльських,
з якого ти насміхаєшся.
Сьогодні Єгова віддасть тебе в мої
руки, я вб’ю тебе і зітну тобі голову.
І сьогодні ж я віддам трупи філістимлян
птаству небесному та диким звірам.
Усі народи землі дізнаються, що є Бог в Ізраїлі,
і всі, хто тут зібрався, побачать, що
Єгова рятує не мечем і не списом.
Це битва Єгови, і він віддасть вас у наші руки».
Тоді філістимлянин став упевнено
наближатися до Давида,
а Давид швидко побіг до філістимських
рядів йому назустріч.
Витягнувши із сумки камінь, Давид
метнув його з пращі і влучив у ворога.
Камінь уп’явся філістимлянину в
чоло, і він впав обличчям до землі.
Тож Давид з пращею та каменем
переміг філістимлянина.
Він вразив і вбив його, хоча не мав меча.
Давид підбіг, став над ним, а тоді
вихопив з піхов меч філістимлянина
і добив його, відрубавши голову.
Коли філістимляни побачили, що їхній
силач загинув, то кинулися навтьоки.
Розповідь про те, як Давид переміг
Голіафа, показує, що таке мужність.
Вона також показує, що
таке мудрість і віра на ділі.
Батько Давида попросив
його віднести їжу братам,
але в той же час він мав
пасти батькових овець.
Тож йому треба було виконати
два завдання одночасно.
Як йому доглядати батькових овець
і водночас віднести їжу братам у
табір за більш, як 20 кілометрів?
Він діяв мудро, а також довів,
що йому можна довіряти.
У Біблії сказано: «Тож рано-вранці Давид
встав, залишив овець на сторожа,
зібрався і пішов, як наказав йому Єссей».
І тут Давид знову стикнувся з
тим, що могло його знеохотити.
Він прийшов у табір і бачить,
що велетень Голіаф
залякав ізраїльських воїнів
і вони наче паралізовані.
Давид не зволікає ні на мить,
а це свідчить про його мужність.
Він запитує, чому ніхто не вб’є цього
зухвалого велетня, який зневажає Єгову.
І тут Давидів брат Еліав при всіх дорікає
йому, ставить під сумнів його спонуки,
називає зухвальцем і звинувачує,
що він покинув батькових овець.
Все ж Давид відважно каже, що
готовий вийти проти Голіафа.
Але тепер заперечує цар,
мовляв, Давиду не вдасться перемогти,
адже він ще дуже «молодий».
Чи усе це знеохотило Давида?
Ні, він виявив мужність.
Завдяки мужності він зміцнився
духовно і емоційно і почав діяти.
Він пам’ятав, як Єгова
допомагав йому раніше:
як визволяв з пазурів лева і ведмедя,
тварин, що значно переважали
його силою і швидкістю.
Єгова не лише визволяв Давида, але
й давав сили вбити цих диких тварин.
Тож Давид міг впевнено сказати:
«Єгова, який визволяв мене
з пазурів лева і ведмедя,
визволить мене також з рук
цього філістимлянина».
Коли ми знеохочені і навіть пригнічені,
то можемо пригадувати,
як Єгова вже визволяв нас
і помагав долати, здавалося б,
нездоланні перешкоди.
Давид був мужнім і брався до роботи.
Він приймав мудрі рішення, і це
приносило хороші результати.
Наприклад, коли Саул запропонував Давидові
своє військове вбрання, той взяв його.
Але відразу зрозумів, що мідний шолом,
панцир і меч при поясі лише заважатимуть.
Тому Давид відмовився від зайвих тягарів.
А ми?
За роки ми могли нагромадити
безліч не зовсім потрібних речей
або, можливо, непотрібних справ.
Це може обтяжувати і сповільняти
в духовних справах.
Якщо таке сталося з нами — берімось до роботи!
Подумаймо, чи є в нас речі або
звички, без яких можна обійтись?
Спрощуймо життя, і тоді буде легше
зосереджуватися на служінні Єгові.
Давид, як і всі ми, був недосконалий.
Але він діяв мужньо і рішуче,
тому став Божим другом.
Давид завжди був вірним Єгові, і вкінці свого
життя міг упевнено сказати своєму синові:
«Будь мужній і сильний та берися до роботи!»


-