JW subtitle extractor

Конгрес 2020 року «Завжди радійте!». Неділя. Ранкова програма. Частина 1

Video Other languages Share text Share link Show times

Вітаємо, брати і сестри!
Зараз ми подивимося музичне відео.
Під час перегляду роздумуймо
над тим, як завдяки своїй вірності
вже тепер ми відчуємо ще
більшу радість у майбутньому.
Просимо налаштувати свої мобільні
телефони чи інші електронні пристрої так,
щоб вони не заважали іншим.
А тепер — відео.
Вітаємо вас на цій частині програми
конгресу «Завжди радійте!».
У друкованих програмах це
ранкова програма в неділю.
Тема сьогоднішнього дня
взята з Псалма 37:4:
«Хай Єгова буде для тебе
найбільшою радістю,
і він здійснить усі бажання твого серця».
Запрошуємо вас встати і разом
заспівати пісню № 22, яка має назву
«Нехай прийде Боже Царство!».
Після пісні ви можете натиснути на
паузу і помолитися. Тож пісня № 22.
Сідайте, будь ласка.
Чи можемо ми радіти, коли стикаємося
з важкими випробуваннями?
Біблія запевняє, що так!
Ранкова серія з семи промов покаже,
як Єгова допомагає зберігати
радість попри випробування.
Кожен промовець оголошуватиме наступного.
Тож вислухаймо брата Кеннета Флодіна,
помічника комітету навчання,
який виголосить першу промову за
назвою «Ми можемо радіти попри лихо».
Чи ви звернули увагу? В назві кожної
промови з цієї серії є слово «попри».
Слово «попри» може означати
«всупереч», «наперекір».
Тож ми можемо радіти, незважаючи ні на що.
Можемо радіти попри лихо.
На перший погляд, це виглядає неможливим.
Зазвичай ми радіємо, коли отримуємо
подарунки, а не коли стикаємося з лихом.
В цьому і вся суть.
Ми можемо радіти попри лихо завдяки
подарункам, які отримуємо від Єгови.
В цій серії промов ми обговоримо три дари:
наші стосунки з Єговою, дорогі
одновірці і чудова надія на майбутнє.
Розгорніть, будь ласка, Римлян 5:3—5
і постарайтеся побачити, де в цьому
уривку згадується перший дар,
а саме: наші стосунки з Єговою.
Римлян 5:3—5: «Радіймо навіть тоді,
коли зносимо лиха, бо ми знаємо,
що вони допомагають
розвивати витривалість,
витривалість приносить
схвалення в Божих очах».
Помітили, яке схвалення? В очах Єгови.
Далі читаємо: «Схвалення — надію, а
надія не веде до розчарування». А чому?
Через стосунки з Єговою. Тут сказано:
«Адже Божа любов наповнює наші серця
через святий дух, який ми отримали».
Так, коли ми зносимо лихо, то
відчуваємо схвалення Єгови,
і це допомагає нам радіти,
незважаючи на труднощі.
Знайдіть, будь ласка, Римлян 8:38, 39.
Як ви знаєте, Павло зносив одне
лихо за іншим, але був впевнений,
що жодне лихо не відділить
його від Єгови (від Божої любові),
не зруйнує стосунків з ним.
Римлян 8:38, 39: «Тож я переконаний, що
ні смерть, ні життя, ні ангели, ні уряди,
ні теперішнє, ні прийдешнє,
ні сили, ні висота, ні глибина,
ні будь-яке інше створіння не зможуть
відділити нас від любові Бога,
яку він виявляє через
Христа Ісуса, нашого Господа».
Наші стосунки з Богом підтримують
нас у час випробувань.
А що сказати про другий дар від Єгови?
Подивімось 1 Петра. 1 Петра 5:9.
Сатана хоче знеохотити нас.
Для цього він використовує випробування.
Прочитаймо вірш 9-й:
«Але протистійте йому, залишаючись
міцними у вірі [що нам допоможе?],
і знайте, що з такими ж стражданнями
[або випробуваннями] стикається
все ваше братство у світі».
Ми відчуваємо надійну підтримку наших
одновірців, особливо за останніх півроку.
Вона така очевидна.
У Римлян 12:12 згадується третій
дар від Єгови, який допомагає
нам вистояти у випробуваннях.
Римлян 12:12: «Тіштесь надією».
І далі: «У час лиха будьте стійкими.
Перебувайте в молитві».
Тож наші стосунки з Єговою,
одновірці і надія допоможуть
справлятися з труднощами, хоч
би якими були наші обставини.
Наприклад, ув’язнений брат може
зовсім не мати зв’язку з одновірцями.
Що його підтримує? За таких обставин
його підтримають стосунки з Єговою.
Пам’ятаєте історію брата
Гарольда Кінга на JW Broadcasting®?
Чотири з половиною роки він був
ув’язнений в Китаї в одиночній камері.
Але чи був він одиноким?
Хм, влада думала так.
Але насправді з ним був
його найкращий друг.
У своєму відеоінтерв’ю він сказав:
«У мене були чудові стосунки з Єговою.
Я його дуже любив.
Він був для мене реальним».
Брату Кінгу вдавалося
радіти попри випробування,
тому що він розвинув дуже
близькі стосунки з Богом.
А ось інший приклад. Брату або
сестрі, які борються з депресією,
може бути важко підтримувати
стосунки з Богом.
І тут ми маємо другий дар від Єгови:
їх можуть підтримати брати і сестри.
Це подібне до ситуації,
коли людині важко дихати.
Вона жива, але бореться за кожен подих.
І на порятунок приходять медики.
Вони надають необхідну
допомогу, і людині стає краще.
Коли в нас депресія або інші
випробування, наші одновірці
можуть надати необхідну допомогу.
А як надія допомагає
нам радіти попри лихо?
Інший приклад. У декого з нас батьки
постаріли і стали немічними.
І це стає випробуванням.
Це подібне до того, коли хтось з
наших близьких у результаті аварії
потрапляє на лікарняне ліжко і
більше не може дбати про себе,
але приходить лікар і каже: «Він
повністю одужає». О, це дає надію.
Щось подібне з нашими літніми батьками,
бо вони мають надію на майбутнє.
Єгова ніби їм каже: «Ви одужаєте,
я усуну старість і її наслідки».
Тож надія допомагає радіти.
Хоч би якою була наша ситуація, ми
можемо бути впевнені, що ці дари
допоможуть нам знести
випробування з радістю.
Знайдіть, будь ласка,
Римлян, 8-й розділ.
Римлян, 8-й розділ.
І прочитаємо вірші 35-й і 37-й.
У цій серії промов ми розглянемо
кожне з семи випробувань,
які згадуються у 35-му вірші.
Перерахуймо їх разом.
Римлян 8:35:
«Хто відділить нас від Христової любові?
Чи [1] лихо, чи [2] страждання,
чи [3] переслідування, чи [4] голод,
чи [5] нагота, чи [6] небезпека,
чи [7] меч?» Усього сім.
Вірш 37-й: «Але ми в усьому
[в усіх семи випробуваннях]
здобуваємо цілковиту перемогу
завдяки тому, хто нас полюбив».
У кожній промові з цієї серії
ми переглянемо відео про брата або
сестру, які зазнали випробувань,
важких випробувань, і побачимо, який
дар допоміг їм радіти попри лихо.
Розгляньмо перше випробування.
Павло називає його лихом.
«Лихо» — це страждання,
спричинені важкими обставинами,
можливо, виснажливою хворобою.
Розгорніть 2 Коринфян, 12-й розділ.
2 Коринфян 12:7, 8.
Це лихо було настільки неприємним для
Павла, що він назвав його колючкою в тілі.
2 Коринфян 12:7, 8: «А щоб я надто не
звеличувався, мені в тіло дано колючку,
ангела Сатани, щоб постійно бити мене.
Отже, її дано мені, щоб я
надто не звеличувався.
Я тричі благав Господа, щоб
він цю колючку усунув».
«В тіло дано колючку».
Очевидно, це була фізична недуга, яка
постійно «била» його, і це не припинялося.
Це не була звичайна простуда або грип,
які проходять за тиждень або два.
Це не було щось короткочасне.
Це було постійне випробування.
З Біблії можна зробити висновок, що
йдеться про серйозні проблеми з зором.
Він тричі благав Єгову усунути з його тіла
колючку. Ніби казав йому: «Забери її».
І пам’ятайте, тоді не було окулярів для
корекції зору, не робили операцій на очі.
Цього лиха він не міг позбутися.
І подумайте про таке: Павло
за допомогою святого духу
не раз зціляв інших людей від
їхніх хвороб, тому міг подумати:
«Де святий дух, коли допомога
потрібна мені? Мені треба зцілення».
Що допомогло Павлу радіти попри лихо?
Йому допомагали близькі стосунки з Єговою.
Якщо у вас ще розгорнуті Біблії
на 2 Коринфян, 12-му розділі,
прочитаймо 9-й вірш.
І тут Єгова каже Павлу:
«Чудесного зцілення не буде».
Вірш 9-й: «Але він сказав: “Достатньо тобі
незаслуженої доброти, яку я вже виявляю,
бо тоді, коли ти слабкий, ти отримуєш
мою силу повною мірою”». Єгова каже:
«Я не зцілю, але дам тобі достатньо
сили, щоб ти міг знести це лихо».
Подивіться, які стосунки Павло мав з Єговою,
як це видно з останньої частини вірша.
Він каже: «Тож я з великим задоволенням
хвалитимусь своїми слабкостями,
щоб наді мною, немов намет,
залишалася сила Христа».
Він радів силою від Єгови.
Читаємо 10-й вірш: «Тому мені приємно
[можна замінити це словом «радий»:
«я радий»] задля Христа терпіти слабкості,
образи, скруту, переслідування і труднощі.
Бо, коли я слабкий, тоді я сильний».
Подивіться відео, в якому брат і сестра
розповідають про свої випробування.
Що допомагає їм радіти, незважаючи
на серйозні проблеми зі здоров’ям?
Я провів у повночасному служінні 45 років.
Служив піонером, в роз’їзній
праці, а тепер служу в Бетелі.
Весь той час ніколи не мав
проблем зі здоров’ям.
Але одного дня дуже
сильно заболіла голова.
В очах усе попливло.
Тут у Бетелі ми звернулись до лікаря,
і він скерував нас до фахівця.
Діагноз був невтішний: дуже агресивна
пухлина мозку, яка
називається гліобластома.
І уже наступного тижня
чоловіка прооперували.
Після операції він пройшов
променеву і хіміотерапію.
А через рік — ще одна операція.
Тепер він проходить четвертий
курс хіміотерапії.
Було так боляче бачити,
як мій чоловік стає залежним від
мене, а також від інших людей.
Не хотілося, щоб інші дивились на нього,
як на немічну, безпорадну людину.
Наші брати і сестри
дуже нам допомагали.
Коли один брат дізнався,
що мене чекає операція,
то прочитав підбадьорливий
вірш з Біблії,
і ми разом помолилися.
Ніколи цього не забуду.
Це мене так зміцнило...
Мене також дуже підтримує
моя дружина, Сара.
Вона допомагає мені
готуватись до зібрань.
Ми разом ходимо в служіння, і я ще маю
силу робити щось для людей: просто
поговорити з ними, підбадьорити.
В Бетелі я працюю у відділі служіння.
До мене в офіс приходить
один або два брати,
і ми разом розглядаємо якусь справу.
Так я не втрачаю радості.
Дуже тішуся, що маю змогу
і далі служити Єгові.
Чоловік дуже смиренно
зносив це випробування,
і завдяки цьому мені легше
було дбати про нього.
Моя надія міцна. І, хоч би що сталося, я
буду служити Єгові тепер і в новому світі.
Безумовно, Скотт і Сара Шоффнери
мали чудові стосунки з Єговою.
І Сара підтримувала свого чоловіка.
Чи ви помітили, який ще
дар від Єгови їм допоміг?
Скотт сказав, що брати і сестри
дуже йому допомагали.
Він також розповів, як брат
перед операцією прочитав
біблійний вірш і помолився з ним.
Потім брати допомагали
йому зі служінням у Бетелі.
Згідно з його словами, все це принесло
йому багато радості, радості попри лихо.
А як щодо вас? Який з дарунків Єгови
допомагає вам триматися на плаву,
коли ви стикаєтесь з якимись
випробуваннями чи лихами?
Чи це стосунки з Єговою,
одновірці чи надія?
А може, якийсь інший дарунок від Єгови?
Якщо ви зазнаєте стресу
або лиха, то пам’ятайте:
Єгова наче дивиться на екран
і бачить біль вашого серця.
Але він запевняє:
«Не переживай, все буде добре».
Хоч би з яким болем чи лихом
ми зіткнулися, пам’ятаймо
слова з Римлян 8:37, 39:
«Але ми в усьому здобуваємо цілковиту
перемогу завдяки тому, хто нас полюбив».
І вірш 39-й: ніщо, ніяке лихо
«не змож[е] відділити нас
від любові Бога, яку він виявляє
через Христа Ісуса, нашого Господа».
Радійте попри лихо.
А тепер мені приємно оголосити брата
Семюеля Герда, члена Керівного органу,
який виголосить промову з цієї серії —
«Ми можемо радіти попри страждання».
Ви колись зазнавали страждань?
Якщо ні, ви, напевне, не людина,
бо всі люди за своє коротке життя
зазнають якихось страждань,
поки існує цей старий світ.
А що таке страждання?
Одні кажуть, що це сильна
тривога, інші — що це горе,
а ще хтось каже, що це просто біль.
А що спричиняє страждання?
Причин може бути багато, але
найбільше страждань спричиняє
смерть чоловіка або дружини.
Також люди страждають через
травми або різні види захворювань.
І через втрату роботи. «Як я подбаю
про свою сім’ю: про дружину, дітей?»
А багато хто з нас засмучується тому,
що не може робити у праці
проповідування стільки, скільки хотів би.
Ми згадали лише декілька причин,
через які люди страждають,
але це далеко не повний перелік.
А як ви почуваєтесь, що відчуваєте,
коли зазнаєте страждань?
Чи це викликає у вас смуток?
Такою є ваша реакція? Це вас пригнічує?
Хтось скаже: «Саме так я почуваюся»,
а хтось: «Я просто спустошений.
Я не знаю... У мене немає сил,
мені нічого не хочеться».
А ще хтось думає: «Мені хочеться
сховатися від всіх і плакати».
Такі почуття є природними для багатьох.
Але чи можливо радіти попри страждання?
Так, можливо. В Біблії є багато
прикладів людей, яким це вдавалося.
У цій промові ми розглянемо два з них.
Спочатку згадаємо Павла.
Він радів попри страждання, яких зазнавав.
Йому вдавалося радіти,
незважаючи на труднощі.
А зараз заохочую вас взяти Біблії
і розгорнути їх на 2 Коринфян.
Прочитаємо слова, записані у
2 Коринфян, 7-му розділі, 5-му вірші.
Зверніть увагу, тут сказано таке:
«Прийшовши в Македонію, ми не мали
спокою, але зазнавали різних утисків».
А тепер — увага: «Зовні була
боротьба, всередині — побоювання».
«Зовні була боротьба,
всередині — побоювання».
Павло опинився у складній
ситуації, але попри це міг радіти.
А з чим він зіткнувся?
Деякий час перед цим Павло мав
зустрітися з Титом у Троаді,
але не отримував ніякої звістки
від Тита, нічого не знав про нього.
Він переживав, чи у нього все гаразд.
Він хотів знати, як через його лист
поставилися до Тита християни в Коринфі.
Це його тривожило, він думав про свого
друга, від якого не отримав відповіді.
На його місці ми теж тривожилися б.
Павло переживав. Дуже.
І через це почувався пригніченим.
Він думав: «Скільки ще мені
чекати на мого друга Тита?»
Йому не довелось довго чекати, Тит
зрештою приєднався до нього в Македонії.
Це Павла дуже потішило.
І, почувши від Тита добрі новини про
коринфян, Павло зрадів «ще більше»,
як сказано у 2 Коринфян 7:6, 7.
Павла підтримав брат. Ми теж
можемо шукати розраду в одновірців.
Бо саме вони підтримують нас.
Одновірці — це чудовий дар від Єгови.
І хоч би з якими труднощами ми зіткнулися,
брати і сестри нам допоможуть.
Тому можемо радіти. Іноді ми зазнаємо
страждань через знеохочення.
Час від часу кожен з нас з цим
стикається, бо в нашому житті є так
багато причин для знеохочення.
А ще можемо відчувати біль
через втрату близької людини,
можливо, чоловіка або дружини.
Ви провели багато років разом
і, як передрік Єгова в Едемському
саду, стали одним тілом.
З вашою сім’єю сталось велике горе:
померла найрідніша людина —
ваша половинка.
Тепер ваше серце спустошене,
ви сумні, вам ніщо не миле,
ви зажурені, опечалені і розбиті горем.
Але пригадайте, що ми маємо три
дари, які можуть допомогти нам
зберігати радість попри
випробування, з якими стикаємося.
Що це за дари? Перший —
наші стосунки з Єговою.
Давид мав близькі стосунки з Єговою.
Розгорніть, будь ласка, Біблії
на 1 Самуїла, 30-му розділі.
Звернемо увагу на декілька
думок з перших віршів.
Почнемо з першого.
1 Самуїла, 30-й розділ.
Тут описано, що амаликітяни напали,
спалили місто і захопили в полон дружин
та дітей, навіть двох Давидових дружин.
Через це Давидові люди
хотіли вбити його.
Звичайно, він був пригнічений.
Тепер подивімось, що
сказано в 6-му вірші:
«Але він [Давид] зміцнився
завдяки Єгові, своєму Богу».
Ми теж можемо зміцнятися
завдяки Богу Єгові.
І Біблія, писане Боже Слово, доречно
називає Єгову «Богом усілякої потіхи».
Отже, перший дар — стосунки з Єговою.
А яким є другий дар? Наші одновірці.
Як зміцняють нас наші брати і сестри?
Пам’ятаєте, що сказано на
початку 133-го Псалма?
«Як же добре й приємно, коли
брати живуть разом у єдності!»
Усі погодяться, що це правда.
Але варто пам’ятати, що Сатана Диявол
часто намагається ізолювати нас від
братів, наприклад кинувши за ґрати.
І якщо так трапилось, що ми ув’язнені,
все ж ми маємо підтримку.
Але як це можливо, якщо наші одновірці
далеко від нас, а ми замкнені?
Завдяки спогадам. Наприклад, візьміть
свій фотоальбом, той, що у вас в пам’яті.
Не буквальний, а той, що
зберігся у вашій пам’яті.
Згадуйте про ті приємні моменти,
які у вас були з братами і сестрами.
Ті спогади будуть зміцнювати
вас і додавати радості.
Якщо комусь з вас стільки років,
скільки мені, то ви знаєте, що
старенькі люди постійно так роблять.
У нас немає сил щось робити,
тому ми живемо спогадами, які
сповнюють наші серця радістю.
Тож другий дар — наші одновірці.
А третій? Надія. Ми надіємося
служити Єгові цілу вічність.
А вічність безкінечна, ніколи не
закінчується, вона триває повсякчас.
Наприклад, подивіться на небо.
Ви не можете побачити ні кінця, ні краю.
Такою є вічність. Вона безмежна.
І ви зможете жити і радіти вічно.
Переглядаючи відео, зауважте,
які дари допомогли брату і сестрі
радіти попри страждання.
Коли ми одружилися, то
дуже хотіли мати дітей.
Невдовзі я завагітніла, і
нашій радості не було меж.
Коли Ребека сказала, що вагітна, я був
такий радий, що не передати словами.
Я відразу відчув себе татом.
Тоді ти починавєш робити якісь плани...
Любов до дитини просто переповнює тебе.
Але одного дня Ребецці стало погано,
і нам порадили звернутись до лікаря.
Їй зробили УЗД, і тоді лікар повідомив,
що серце дитини не б’ється.
Для нас це був справжній удар.
Про це важко забути,
тому що в одну мить твої
сподівання, твої мрії, твої плани —
все зруйновано.
Ти вже маєш сильні почуття
до цієї дитини, і тут раптом...
все обривається.
На серці якась така порожнеча,
і ти не знаєш, чим її заповнити.
Ми обоє були спустошені.
Ми не знали, як жити далі.
Але того ж дня було
зібрання, і ми пішли туди.
Ми знали, що там є дух Єгови,
тому хотіли там бути.
Ми розуміли, що без Божої
допомоги це неможливо знести.
Єгова наша розрада.
Коли інші почули, що
ми втратили дитину,
то багато хто підходив і розповідав,
що їм довелося пережити.
Так ми зрозуміли, що ми не одні.
Єгова подарував нам чудових друзів.
Дехто з них був більш
прив’язаний, ніж брат.
Вони немовби відчували,
коли нам найважче.
Вони молилися з нами,
гуляли з нами, слухали нас.
Думаю, через них нам
допомагав сам Єгова.
Поступово радість до
нас повертається.
Під час особистого
вивчення мене особливо
підбадьорював один вірш,
зі 139-го псалма.
Там говориться, що немає такого
місця, де б Єгова нас не бачив,
немає такої темряви, яка б для
нього була непроглядною.
А ми якраз почувалися так,
ніби були в темряві.
Роздуми над цим віршем
мені дуже допомогли.
Єгова завжди був поруч.
І я знову стала помічати
в житті радісні моменти.
Коли ми страждаємо,
Єгова допомагає нам.
Ми не у відчаї. Цю думку ми знаходимо
у 2 Коринфян, 4-му розділі.
Звернімо увагу також на примітку.
Прочитаємо разом 2 Коринфян 4:8:
«В усьому нас утискають, але ми
не загнані в кут, ми розгублені,
але не залишені у безвиході»,
або, як сказано в примітці,
не залишені «у відчаї».
Єгова не залишить і нас у відчаї.
Які дари Єгови допомагають вам радіти
попри стрес чи емоційні страждання,
яких ви, можливо, зазнаєте тепер?
Чи це стосунки з Єговою, одновірці,
ваша надія? А можливо, щось інше?
Окрім дарів від Єгови, ви можете
застосувати такі практичні поради:
дбайте про здорове харчування,
достатньо відпочивайте, а
також робіть фізичні вправи.
Складіть два списки. В одному вкажіть
проблеми, які вам під силу вирішити,
а в іншому — проблеми, на які
ви поки що не маєте впливу.
Вирішуйте проблеми з першого списку,
а решту залиште в руках Єгови.
Поговоріть зі старійшиною або
зрілим другом, з яким у вас близькі
стосунки, чи з кимось з батьків.
Вони завжди готові прийти
на допомогу, готові поділитись
знанням і здобутим досвідом.
Вони зроблять це з радістю.
Якщо вам самим не вдається
впоратися з емоційними
стражданнями, зверніться до лікаря.
Про це Ісус говорив у Луки,
5-му розділі, 31-му вірші:
«Здоровим лікар не потрібний,
а хворим потрібний».
Звичайно, вирішувати вам, але
ця думка міститься в Біблії.
Можливо, і вам потрібен лікар, який
може надати кваліфіковану допомогу.
Радійте, знаючи, що вас схвалює Єгова.
Не піддавайте це сумніву, ні на мить.
Звичайно, справлятися з емоційними
стражданнями чи розладами нелегко,
але пам’ятайте: Єгова розуміє вас
і допоможе витривало все зносити.
Завдяки вашій відданості та витривалості
ви маєте схвалення Єгови.
А це одна з найбільших причин для радості.
Бог не покинув вас. Він вас схвалює,
благословляє і захищає, мов великим щитом.
Ніколи не забуваймо про це.
Тоді ми зможемо радіти попри страждання.
Брат Ґерріт Леш, член Керівного органу,
виголосить наступну промову з цієї серії —
«Ми можемо радіти попри переслідування».
Християни зазнавали переслідування
з перших днів існування християнства.
Будь ласка, розгорніть Другий лист
Павла до коринфян, 11-й розділ.
Павло нерідко зазнавав переслідувань.
І у 2 Коринфян 11:23—25
ми можемо прочитати,
що саме йому доводилось зносити.
Читаємо: «Вони служителі Христа?
Кажу як божевільний: я тим більше.
Я більше трудився, частіше був ув’язнений,
мене били стільки разів, що не злічити,
я часто опинявся перед лицем смерті.
Від юдеїв я п’ять разів отримав
по 40 ударів без одного.
Тричі мене сікли різками, раз каменували,
тричі я пережив корабельну аварію,
день і ніч провів у відкритому морі».
Невдовзі після того, як Павло
згадав багато своїх труднощів,
він написав у 12-му розділі, 10-му вірші:
«Тому мені приємно задля Христа
терпіти слабкості, образи, скруту,
переслідування і труднощі.
Бо, коли я слабкий, тоді я сильний».
Звичайно, Павло не отримував
задоволення від самих переслідувань,
але він радів тим, чого можна
досягнути в результаті переслідувань,
зокрема виправданням влади Єгови.
Будь ласка, розгорніть Філіппійців,
1-й розділ, 14-й і 18-й вірші.
Переслідування дають можливість
побачити, як Єгова підтримує своїх
відданих служителів і звеличує своє ім’я.
Також вони можуть дати нагоду свідчити.
У Філіппійців 1:14, 18 Павло написав:
«І більшість братів, які служать Господу,
ще відважніше розповідають
про Боже слово і не мають страху, бо мої
тюремні кайдани додали їм впевненості».
І 18-й вірш: «І що з цього виходить?
Лише те, що — з правильних
спонук чи ні — про Христа звіщають,
і це приносить мені радість.
Тож я і далі радітиму».
Тож, замість ослабити наші
стосунки з Єговою і нашу надію,
переслідування можуть,
навпаки, зміцнити їх.
У своєму Листі до римлян, 5-му розділі,
3-му і 4-му віршах, Павло пояснює:
«Радіймо навіть тоді, коли зносимо лиха...
витривалість приносить схвалення
в Божих очах, схвалення — надію,
а надія не веде до розчарування».
Поза всяким сумнівом, надія дає
сили, щоб знести випробування.
В Біблії, залежно від контексту, слово
«надія» може стосуватися різних речей.
Наприклад, надія мати досконалі
стосунки з Єговою в майбутньому.
Надія пережити Армагеддон.
Надія жити вічно в Раю на землі.
Також надія на безсмертя в небі.
Тож про яку надію Павло
говорить у Римлян 5:3, 4?
Про небесну. Подивіться на контекст.
У Римлян 5:2, у другій частині
цього вірша, написано:
«Крім того, радіймо надією
одержати славу від Бога».
В І столітті всі християни
мали небесну надію.
Їхня надія полягала не лише в тому,
що обставини у світі зміняться чи вони
будуть зцілені від якихось хвороб.
Їхня надія була небесною.
В Колоссян 1:3 читаємо: «Молячись
за вас, ми завжди дякуємо Богові...
Завдяки надії, сповнення
якої чекає вас у небі».
Розгорніть, будь ласка, Римлян,
8-й розділ, 20-й і 21-й вірші.
Сьогодні великий натовп Свідків Єгови
сподівається отримати від
Бога нагороду в Раю на землі.
Саме про цю надію апостол
Павло згадує у Римлян 8:20, 21:
«Бо створіння було підкорене
марноті не з власної волі,
а через того, хто його підкорив.
Проте він також дав надію, що й саме
створіння стане вільним від неволі тління
та отримає славну свободу дітей Божих».
Проте, коли Павло сказав у Римлян 12:12
тішитися надією на те, що попереду,
він мав на увазі небесну надію.
Інші вівці теж можуть радіти, що
попереду їх чекає чудове майбутнє.
Отже, всі ми маємо причини для радості.
Майбутнє світу похмуре,
а наше — яскраве.
Їхня надія вмирає, а наша
наближається до сповнення.
В основі надії цього світу
лежить легковір’я.
В основі нашої надії — віра.
Надія світу веде до розчарування,
а наша — до щастя.
І, оскільки кінець цього світу вже дуже
близько, все те, чого ми сподіваємося,—
чи це небесна надія, чи земна,—
скоро сповниться.
Прочитаймо Лист до Тита 2:13:
«Чекаючи сповнення щасливої надії
і славного виявлення великого Бога, а
також нашого Спасителя, Ісуса Христа».
Крім того, згідно з Римлян 8:24, 25, надія
допоможе нам залишатись витривалими.
Павло написав: «Видима надія — не надія...
Якщо ми надіємось на те, чого не бачимо,
то продовжуємо... чекати
цього з витривалістю».
Щоб наша надія була сильною, потрібно
її поглиблювати, зміцняти. Як це робити?
Грецьке слово елпı́с, перекладене
в Біблії словом «надія», несе думку
про «сподівання чогось доброго».
Як бачите, Павло згадує надію
останньою в переліку, після лих,
витривалості, схвалення в Божих очах.
Тож він, очевидно, має на увазі не те,
що ми відчули, коли почали
тільки вивчати Боже Слово.
Скоріше, Павло має на увазі надію,
яка після випробувань стала міцнішою.
Коли християнин витривало зносить
випробування, то усвідомлює,
що він має Боже схвалення.
І завдяки цьому його надія
стає ще сильнішою.
Як Павло, ми можемо радіти
попри переслідування.
Нам можуть говорити або робити щось
прикре у школі, на роботі, в сім’ї.
І це може відбуватися, зокрема, через
те, що уряд обмежив нашу діяльність.
У Нагірній проповіді Ісус сказав
слова, записані в Матвія 5:11, 12:
«Щасливі ви, коли через мене люди
ганьблять та переслідують вас
і наговорюють на вас усіляку неправду.
Тіштеся і переповнюйтесь радістю,
бо в небі вас чекає велика нагорода.
Так само переслідували і
пророків, що були до вас».
Переглядаючи відео, зауважте,
які дари від Єгови
допомогли брату і сестрі
радіти попри переслідування.
Одного ранку озброєні
працівники спецслужб в масках
ввірвалися до мого дому.
Мені надягли наручники і провели обшук.
Після цього забрали в ФСБ на допит.
Через два дні за рішенням
суду мене відправили в СІЗО.
Було страшно, бо я не знав,
що мене в тюрмі чекає.
Оперативний працівник погрожував мені,
казав, щоб я обмовив себе, визнав
вину, а також видав одновірців.
Інакше буде ще гірше.
А ще я дуже скучав за своєю дорогою
дружиною. Тяжко було без неї.
Два місяці я не мав ні
Біблії, ні духовної поживи.
Тоді подумав, якщо не маю
Біблії, то треба її зробити.
Дружина передала мені зошит, і я щодня
вписував туди біблійні вірші,
які зміг пригадати.
Коли в зошиті вже назбиралось приблизно
500 віршів, мені принесли Біблію.
Я відчував такий духовний голод,
що прочитав її за 4 місяці.
Упродовж того часу в листах
до дружини і друзів я ділився
думками, які знаходив у Біблії.
А листи від моїх друзів і коханої
дружини створювали в мене
враження, що брати і сестри
зовсім поруч зі мною,
ніби в сусідній камері.
Було відчуття, що друзі
зі мною. Я не один.
СІЗО існує для того, щоб
ізолювати людину від суспільства.
Але ізолювати від Єгови неможливо.
Упродовж дня я багато разів звертався до
Єгови в молитві та особливо чекав вечора.
Всі вже лягли, світло вимкнули,
горить лише нічник, і я можу
розмовляти з Єговою, скільки хочу.
Бувало, я залишався в камері один, і
тоді не упускав нагоди, ставав на коліна
і зі сльозами на очах розмовляв з Єговою.
Я вирішив записувати свої благання
до Бога на аркуші паперу і пізніше
відмічати ті, на які він вже відповів.
Це переконувало мене, що Єгова поруч.
Крім того, упродовж дня я
тихенько наспівував наші пісні.
А коли залишався наодинці,
я співав в повний голос.
А ще старався проповідувати.
Я обговорював з людьми різні теми:
від татуювання до того,
хто є північним царем.
Всі мої страхи і переживання
виявились даремними.
Я провів у СІЗО 343 дні, і за цей час з
моєї голови жодна волосина не впала.
Той рік був найцікавішим у моєму житті.
Це була чудова школа
вдосконалення духовних рис.
Ніколи раніше я не почував себе
так близько до мого Бога.
Я мав велику честь
обстоювати владу Єгови.
Які дари Єгови допомагають вам радіти
попри будь-які переслідування?
Це стосунки з Єговою, одновірці, ваша
земна чи небесна надія, все це разом.
Радійте тим, що Єгова та
одновірці люблять вас.
Якщо ви зносите переслідування,
будьте певні, що ваші одновірці
(не лише з вашого збору, але брати і
сестри по всій землі) моляться за вас.
Ангели спостерігають за вашою
витривалістю і пишаються вами.
Ваш приклад неабияк
підбадьорює цих вірних ангелів.
Подібно до Єгови, Ісуса і ангелів,
ваші брати і сестри пишаються вами,
бо, незважаючи на переслідування,
ви є витривалими та маєте віру.
Брат Вільям Тернер, помічник
службового комітету,
виголосить наступну промову з цієї серії —
«Ми можемо радіти попри голод».
Як ти почуваєшся, якщо не зміг
пообідати або довго не їв?
У багатьох від цього псується настрій,
їм важко зосереджуватись, а
іноді — навіть ясно мислити.
А що, коли ми голодні, тому
що немає де взяти їжі?
І це триває так довго, що
загрожує нашому життю.
У минулому з подібною ситуацією час
від часу стикався апостол Павло.
Наприклад, у 2 Коринфян 11:27
він сказав, що «зазнавав голоду і
спраги, [йому] часто бракувало їжі».
Напевно, це ставалося, коли він
подорожував безлюдними місцевостями
або спекотними пустелями.
Можливо, іноді він не мав що їсти й пити,
бо був на чужині, серед незнайомців,
або не міг заробити достатньо
грошей, щоб купити собі їжі.
Також за життя Павла стався великий
голод, який тривав більше трьох років
і призвів до сильного зубожіння
в Єрусалимі та всій Юдеї.
Але цікаво, що, незважаючи на все це,
в Павла не змінювався його умонастрій.
У 2 Коринфян 6:10 він пише
про себе та своїх одновірців:
«Ми сумуємо, хоча ми завжди радісні».
Тобто Павло визнавав, що труднощі можуть
приносити певний смуток і переживання.
Але як тоді йому вдавалося
зберігати радість і позитивне
мислення, незважаючи на голод?
Відповідь можна знайти в
його Листі до філіппійців.
Розгорнімо свої Біблії і прочитаймо
Філіппійців, 4-й розділ, вірші з 11-го по 13-й.
Павло пише: «Говорю так
не тому, що я в нужді,
бо я навчився незалежно від обставин
задовольнятися тим, що маю.
Я знаю, як жити в нестатках
і як жити в достатку.
Я навчився в усьому і за різних
обставин бути задоволеним,
осягнув таємницю того, як бути ситим
і як зносити голод, як мати достаток
і як обходитися без усього.
Все мені під силу завдяки
тому, хто мене зміцнює».
Зверніть увагу: в 12-му вірші Павло
каже, що осягнув таємницю,
«таємницю того, як бути
ситим і як зносити голод».
Ця таємниця полягає в тому, щоб
завжди покладатися на Єгову
і задовольнятися тим, що він дає.
Павло так і робив.
Він займався ремеслом, щоб заробляти
на життя і не обтяжувати інших.
Павло повністю віддавався служінню,
тому не був заможною людиною.
Але він мав братів і сестер,
яких дуже цінував.
І був вдячний за все, чим вони
ділилися, за їхню турботу.
Павло багато чого навчився
з того, що пережив.
Кожного разу, коли він бачив
руку Єгови у своєму житті,
він вкотре переконувався, що,
хоч би які були обставини,
потрібно не сумніватися,
що Єгова подбає про тебе.
Пригадайте 13-й вірш. Єгова підтримував
Павла, він давав йому силу.
Завдяки цьому, навіть опинившись у нужді,
Павло залишався задоволеним, зберігав
радість і продовжував своє служіння.
Чого ми з вами можемо
навчитися з його прикладу?
Може статися так, що і нам з якихось
причин доведеться зносити голод.
Наприклад, через громадські
заворушення або економічну кризу
в країні може не вистачати продуктів.
Через недавні події у світі багато хто
втратив роботу, в тому числі наші брати.
Зрозуміло, що, коли нас торкаються
такі проблеми, доводиться
задовольнятися меншим.
Причиною голоду може
бути і переслідування.
Свого часу багатьох братів відправляли
в нацистські концтабори,
де їм давали мізерні порції їжі.
Так Сатана намагався зламати
їх і змусити зректися Єгови.
І, навіть якщо говорити про
теократичні цілі, ті, хто переїхав туди,
де більша потреба, теж мусять робити
зміни і задовольнятися меншим.
Отже, як бачимо, є багато різних причин,
через які ми можемо мати
недостатньо їжі чи голодувати.
Тому ми можемо тривожитися
і відчувати стрес.
Але є надійні ліки — це вміння
покладатися на Єгову.
Воно допомагає нам зберігати спокій і
не тривожитись про завтрашній день.
Один батько сказав, що, коли в його країні
настала інфляція, він кожного дня молився,
щоб Бог дав його сім’ї хліба на сьогодні,
на цей день, щоб усі вони змогли вижити.
Також слід бути вдячним
за все, що Єгова дає.
Одного разу той батько пішов
купити продукти, але в магазині
лишилося тільки те, чого він не любив.
Що він зробив? Він каже:
«Ця їжа мені не подобалась, але це
була їжа. Тому нею ми і повечеряли».
Він був вдячний Єгові за те, що отримав.
Можливо, зараз обставини дозволяють
нам їсти те, що нам подобається.
Але якщо ситуація зміниться, чи
зможемо ми зберегти вдячність?
Як же нас потішає думка, що Бог дбає
про нас і дає нам усе необхідне.
І ми, звичайно ж, не хочемо марнувати
того, що Єгова з любов’ю нам дає.
Перегляньте, будь ласка,
наступне відео і зверніть увагу,
що допомагало нашій сестрі зберігати
радість, незважаючи на голод.
Тут, у Венесуелі, ще до початку
кризи у нас не було таких
фінансових проблем, як ми маємо тепер.
У магазинах можна було купити все,
що треба, і життя було спокійним.
Але 5 років тому ситуація
різко погіршилась.
Стало важко купити продукти,
навіть найнеобхідніші.
Деколи приходиш в магазин,
а там вже нічого немає.
Мало не щодня мене
відвідували двоє старійшин і питали,
чи не потрібно мені щось з їжі.
Коли я готувала їсти, то найбільше
переживала, щоб вистачило хоча б дітям.
Я завжди давала їм більшу порцію.
А мій синок не раз питав:
«Мамо, а ти хіба тим наїшся?»
А я казала: «Так, не переживай,
мені вистачить».
А він: «Але ж то так мало!»
Я думала, мені того достатньо, але
мій організм явно потребував більше.
Одного разу в неділю вранці
на зібранні мені стало погано.
Але, дякувати Єгові, поряд була донька.
Коли я прийшла до тями, вона сказала:
«Мамо, ти аж тричі непритомніла!»
Я подумала: «Не може бути...»
Брати відразу відвезли мене до лікаря.
Він сказав, що це від сильного недоїдання.
Брати почали негайно діяти.
Вони приносили вже готову їжу і
сиділи біля мене, поки я не з’їм.
Звичайно, я не повернулась до своєї
ваги — раніше я важила трохи більше.
Але почуваюсь дуже добре.
Постійна турбота старійшин
дуже мене підтримувала.
Я хочу сказати... в той час я
зовсім не втрачала радості.
А найбільше я вдячна Єгові,
бо він ніколи мене не покидає.
Це він дає мені одяг, їжу,
а ще він подарував мені справжніх
друзів. Це все від нього.
Чи ви звернули увагу, що
допомагало цій сестрі?
По-перше, її стосунки з Єговою.
Вона розуміла, що не можна
віддалятися від нього,
і регулярно відвідувала зібрання.
По-друге, одновірці. Було
дуже зворушливо бачити,
як старійшини дбали про неї,
кожного дня її відвідували,
приносили їжу для її сім’ї і навіть
стежили, щоб вона достатньо їла.
А що сказати про нас? Якщо підтримувати
близькі стосунки з Єговою,
приймати допомогу від братів
і міцно триматися надії,
ми теж не втратимо радості,
навіть коли почнеться голод.
Ми повністю погоджуємося зі словами
Павла, записаними у Філіппійців 4:12.
Єгова може за будь-яких обставин дати
нам усе необхідне, і він це робить.
Коли бракує їжі, цілком природно
хвилюватися за себе і за своїх близьких.
Проте, як ми побачили, можна не
втрачати радості навіть у часи скрути.
А для цього потрібно осягнути таємницю.
Всі ми любимо дізнаватися щось приховане,
і цю таємницю Єгова з радістю нам відкриє.
Але мусимо на нього покладатися
і помічати, як він нам допомагає.
Єгові дуже приємно бачити, що його
служителі зберігають вірність та радість,
бо впевнені, що він ніколи їх не покине.
Брат Роберт Луччіоні, помічник
видавничого комітету,
виголосить наступну промову з цієї серії
«Ми можемо радіти попри наготу».
Чи можливо радіти, незважаючи
на труднощі і випробування?
Ми вже побачили, як апостол Павло
зберігав радість попри лихо, страждання,
переслідування і навіть голод.
Безсумнівно, його приклад підбадьорює
вас, адже багато хто пережив
або переживає зараз щось подібне.
А що, коли ми втрачаємо практично все
через стихійні лиха чи масові заворушення?
Як тоді нам допоможе приклад Павла?
У провідному вірші цієї серії промов,
Римлян 8:35, сказано, що
навіть нагота не може відділити
нас від Христової любові.
І Павло відчув це на власному досвіді.
Розгорніть, будь ласка, 2 Коринфян 11:27
і подивіться, як Павло описує те, що йому
доводилось зносити. 2 Коринфян 11:27:
«Я важко трудився, нерідко ночами
не змикав очей, зазнавав голоду і спраги,
мені часто бракувало їжі,
я був у холоді та без одягу»,
або, як сказано в примітці, «в наготі».
Павлові доводилось бути
без одягу не через лінощі.
З Біблії ми знаємо, що Павло тяжко
працював, щоб дбати про себе.
Навпаки, Павло зносив холод і наготу,
коли виконував своє служіння.
Апостол Павло був на кораблі,
який зазнав аварії під час шторму,
викликаного найсильнішим
вітром Середземномор’я.
Коли корабель розтрощили хвилі,
Павло та інші вцілілі, вхопившись
за дошки і уламки корабля, допливли
до берега майже без одягу.
І жителям Мальти довелося розкласти
багаття, щоб зігріти замерзлих уцілілих.
Павло не раз втрачав усе, що
він мав, рятуючи своє життя.
Павла били, каменували, і від цього
його одяг перетворювався на лахміття.
Так, у Дії 16:22 ми читаємо про те, як
міські управителі здерли з Павла одяг
і наказали висікти його різками,
а тоді вкинули до в’язниці.
Ці розповіді допомагають нам краще
зрозуміти слова Павла із 1 Коринфян 4:11.
1 Коринфян 4:11. Тут сказано:
«І ми досі зносимо голод і спрагу,
ходимо бідно вдягнені, зносимо
побої, не маємо даху над головою».
То що за таких обставин Павло
радить своїм одновірцям?
Подивіться 16-й вірш: «Тож дуже
прошу вас: наслідуйте мене».
Він заохочує їх наслідувати його
приклад, радіти попри випробування.
В Римлян 12:12 він каже нам:
«Тіштесь надією... Діліться зі святими,
коли вони чогось потребують».
Навіть тоді, коли Павло зазнавав
серйозних труднощів, йому вдавалось
радіти і допомагати іншим.
Також і в наш час багато братів і
сестер страждають від стихійних лих.
Ось що сталося лише
впродовж минулого року:
землетруси в Албанії, на Філіппінах,
в Пуерто-Рико та в інших місцях,
повені у Конго, Іспанії
та Сполучених Штатах,
урагани і тайфуни на Багамах і Філіппінах,
жахливі пожежі в Австралії та у США.
І це ще не повний перелік.
Внаслідок таких подій багато хто із вас,
дорогі брати і сестри, був змушений
просто серед ночі покинути рідну
домівку в тому, у що був вбраний.
І в деяких випадках стихія
позбавила вас всього, що ви мали.
Нам боляче чути такі повідомлення.
І усім, хто зносить такі труднощі,
хочемо сказати: дорогі брати і сестри,
ми не припиняємо за вас молитися.
Але навіть за таких непростих обставин
наші одновірці не втрачають радості.
Як це можливо? Переглядаючи відео,
зверніть увагу, які дари Єгови
допомогли одному подружжю
зберігати радість тоді, коли
в них майже не було одягу.
Що вам сказати про місто Нью-Йорк?
Тут шалений темп життя.
Саме в такому темпі ми й жили.
Але ми давали собі раду: працювали,
служили піонерами і мали радість.
Зарплати нам вистачало
на життя в Нью-Йорку.
Хоча... місто є місто.
Треба бути обережним, зважати на безпеку.
Але ураган?! Ми про таке ніколи не
думали і не уявляли, що таке буде.
В той день, коли ми почули попередження,
була сильна злива і шалений вітер.
Ми побачили, як заливає
парковку біля нашого будинку.
І тут я зрозумів: буде біда.
У нас лишилося тільки те,
в чому ми були вдягнені.
Ми були просто спустошені.
Ми втратили все. За одну ніч.
Ніколи не думав, що вода заллє наше
помешкання і все знищить: одяг, всі речі.
І тут я відчув, що значить
залишитися без нічого.
У мене просто опустилися руки.
Я думав: «І що ж нам тепер робити?»
На вихідних у нас мав
бути районний конгрес.
Але в мене — ні краватки, ні костюма.
Як маєш одяг, то ти навіть про
це й не думаєш. Це буденна річ.
Але брати і сестри одразу прийшли на
допомогу і стільки для нас зробили!
В п’ятницю нам постукали в двері.
Я відкрила, а там — три костюми і туфлі.
Брати і сестри купили нам одяг.
Це було щось неймовірне.
Вони обіймали нас, давали конверти.
Єгова наче одягнув нас своєю любов’ю.
Ми змогли піти на конгрес,
насолоджуватися духовною програмою
після всього того, що ми пережили.
І, хоча ми все втратили, свого служіння
ми не припиняли і служимо
піонерами аж до сьогодні.
Єгова пообіцяв: якщо ми шукаємо
найперше його Царства,
про все інше він подбає.
Я впевнена в цьому, тому
не втрачаю радості.
В житті різне може трапитися.
Ти можеш навіть не мати в що вдягнутися.
Але ніщо, ніякі труднощі не стануть на
заваді твоїй дружбі з Богом Єговою.
Ви помітили, що допомогло цій парі?
За одну ніч вони втратили все.
І не знали, що їм робити і як жити далі.
То що ж їм допомогло?
Пригадуєте слова Браяна?
«В житті різне може трапитися, ти
навіть можеш не мати в що одягнутися,
але ніякі труднощі не стануть на
заваді твоїй дружбі з Єговою».
Крім того, вони були зворушені тим,
як допомагали брати і сестри.
А ще вони зберігали міцну надію.
Чого ми можемо навчитися?
Хоч би яких труднощів нам довелось
зазнати, навіть якби ми втратили все
наше майно і не мали в що одягнутися,
ми можемо зберігати радість
завдяки трьом дарам від Бога:
наші стосунки з Єговою, допомога
від братів і сестер і міцна надія.
Багато хто із вас, коли чує, що
брати і сестри потребують допомоги,
відразу відгукується, і ми
дуже вам за це вдячні.
Кількість і масштаби стихійних
лих постійно зростають.
Тож і потреба допомагати постраждалим
одновірцям також зростає.
І ми хочемо похвалити
вас за все, що ви робите.
Дехто навіть вирушає
туди, де сталось лихо.
Наприклад, після урагану «Доріан» на
Багамських островах Свідки-пілоти
доправили до постраждалих
районів понад 700 добровольців.
А ще хтось допомагає братам
і сестрам у своїй території.
Скажімо, в Конго через громадянські
заворушення багатьом Свідкам
довелось покинути рідні домівки
лише в тому одязі, що був на них.
Як же вони мали дати собі раду без
жодних засобів для існування?
Брати і сестри з сусідніх зборів,
незважаючи на те що самі
були бідні, забезпечили своїх
одновірців їжею, грошима,
одягом і навіть дахом над головою.
В Болівії та Венесуелі брати і сестри
ділилися одне з одним продуктами,
а також організовували розподіл їжі.
А з якою любов’ю сім’ї Свідків Єгови
і цілі збори допомагають одне
одному під час пандемії COVID-19!
Забезпечують своїх одновірців
продуктами і всім необхідним,
надають емоційну і духовну підтримку.
Завдяки саможертовному духу
і щедрим пожертвам ви стали
справжнім благословенням для
ваших братів і сестер по всій землі.
Який же це гучний ляпас Сатані!
Чому я так кажу? Пригадуєте, у Йова 1:11
записано, як Сатана ображав Єгову
і нас, відданих Божих служителів,
стверджуючи, що, зазнавши
випробувань, ми відвернемося від Єгови.
Прочитаймо Йова 1:11:
«Але якщо ти простягнеш свою руку
й уразиш все, що він має, то він точно
прокляне тебе прямо в лице».
Сатана був переконаний, що, якщо нам
доведеться обирати між матеріальним
добробутом і відданістю Єгові, ми
оберемо матеріальний добробут.
А коли постане вибір — подбати про себе
чи про когось,— ми подбаємо про себе.
Як же він помилявся.
І як же він злиться, коли бачить, що
відбувається в організації Єгови.
То що ж нам робити? І далі злити Сатану,
допомагати нашим братам і сестрам,
і тоді не лише ми, але й наші дорогі
одновірці відчуватимуть радість.
Тож, любі брати і сестри,
зберігайте свою радість живою.
А у цьому вам допоможуть три поради:
зміцняйте свої стосунки з Єговою,
з вдячністю приймайте любов
і підтримку одновірців і роздумуйте
над своєю дорогоцінною надією.
І ніколи не забувайте: якщо ми
продовжуємо віддано служити Єгові
попри наготу, попри втрату всього
нашого майна, ми тішимо
серце Єгови, а це одна з
найбільших причин для радості.
А зараз брат Ральф Воллс,
помічник комітету персоналу,
виголосить наступну промову —
«Ми можемо радіти попри небезпеку».
Назва цієї промови не стоїть у формі
запитання. Навпаки, це чітке твердження.
Ми можемо радіти попри небезпеку.
Розгляньмо, який приклад у цьому
нам подав апостол Павло.
Йому вдавалося радіти попри те, що
небезпек у служінні йому не бракувало.
В одному вірші він згадує про вісім
видів небезпек, з якими стикався,
в тому числі про грабіжників.
Можливо, в Ефесі йому навіть
довелося боротися на арені зі звірами.
Будь ласка, розгорніть разом зі мною
2-й Коринфян, 1-й розділ,
прочитаємо вірші з 8-го по 11-й.
Тут говориться:
«Брати, хочемо, щоб ви знали про лихо,
яке трапилося з нами в провінції Азія».
Павло писав цього листа, коли був у
Європі, в Македонії. Він продовжує:
«Там ми зазнали величезних утисків —
це було понад наші сили,
і ми навіть сумнівались, чи
взагалі залишимося живими.
Правду кажучи, ми думали, що
отримали смертний вирок.
Усе це сталося для того, щоб
ми покладались не на себе,
а на Бога, який воскрешає з мертвих.
Він врятував і ще рятуватиме нас
від смертельної загрози; ми впевнені,
що він рятуватиме нас і далі.
Ви також можете допомогти,
палко молячись за нас.
Тоді багато хто дякуватиме за нас —
за ласку, яку ми отримаємо
завдяки молитвам багатьох».
Менше як за рік до того він написав
свого першого листа до коринфян.
Тоді Павло був в Азії, в місті Ефес.
У 15-му розділі першого листа,
в 32-му вірші, він пише:
«Якщо все так, як з іншими людьми,
то яка мені користь з того, що
я боровся зі звірами в Ефесі?».
Ці слова можуть означати, що Павло
боровся з буквальними звірами на арені.
Але Павла зміцнювала надія на воскресіння.
Пригадайте, що він сказав: «Усе це сталося
для того, щоб ми покладались не на себе,
а на Бога, який воскрешає з мертвих».
Також Павла підбадьорювали
і зміцнювали одновірці.
Він написав: «Ви також можете
допомогти, палко молячись за нас.
Тоді багато хто дякуватиме за нас —
за ласку, яку ми отримаємо
завдяки молитвам багатьох».
У своєму зборі ми теж насолоджуємося
теплими стосунками з братами і сестрами,
які підтримують нас різними способами.
У служінні Павла був період, коли
він і його товариші зазнали
«величезних утисків» і «сумнівались,
чи взагалі зали[шать]ся живими».
Хто ж підтримував Павла у цей період?
Йому на допомогу прийшли брати і
сестри, вони потішили його та зміцнили.
Коли трапляється стихійне лихо або
якесь інше нещастя, дуже часто
наші брати першими з’являються на
місці трагедії і надають матеріальну та
духовну підтримку одновірцям
та іншим, хто цього потребує.
Сьогодні християни не борються
з дикими звірами на аренах.
Однак, подібно до Павла, ми
стикаємося з небезпеками.
Але можемо попри них радіти.
Будь-хто з нас може стати жертвою
грабіжників або фізичного насилля,
особливо в часи громадських заворушень.
У Біблії передрікалося, що в ці
«останні дні» люди будуть «агресивними,
не любитимуть великодушності».
Подивіться, будь ласка, наступне відео
і зверніть увагу, що допомогло
одній сім’ї радіти попри небезпеку.
Я народився в місті Каракас
і живу в мікрорайоні Петаре.
Це кримінальний район,
тут багато злочинності.
Кілька років тому загинула сестра з
нашого збору. Вона була піонеркою.
Її випадково застрелили.
Те саме сталося і з моїм сином.
Одного разу на вулиці була перестрілка,
і випадкова куля попала в мого сина.
Він помер на місці.
Це було так, ніби обірвалося моє життя.
Досі боляче заходити в його кімнату,
бачити його порожнє ліжко, його речі,
взуття, улюблений одяг.
Бачиш все це — і... годі стримати сльози.
Це так важко — пережити
смерть власного сина.
Але як тільки у зборі
почули про нашу біду,
то всі одразу почали підтримувати нас.
Крім того, вони взяли на себе всі
клопоти, пов’язані з похороном.
Після тої трагедії я дуже
боявся іти в служіння.
Я боявся за своє життя і за життя рідних.
Я молився до Єгови, і він допоміг мені
подолати і цю проблему і йти далі.
Час від часу, коли я на самоті,
спогади про сина виринають знову.
Згадую той страшний день —
і знову починаю плакати.
Я собі постійно нагадую
обіцянку, що буде воскресіння.
І це допомагає мені не опускати рук.
Мені особливо подобається розповідь про
Лазаря, і я постійно про неї роздумую.
Особливо над словами Марти, яка сказала:
«Знаю, він воскресне, коли настане
воскресіння в останній день».
Я теж у це вірю. Я знаю, мій син
воскресне. Єгова поверне його мені.
Коли сталося це горе, я на
деякий час втратив радість.
Але з часом біль стихає, а надія на
воскресіння повертає нам радість.
Ніби сам Єгова каже мені: «Не тривожся!»
Єгова ніби плескає мене по плечі і каже:
«Просто йди далі, і ти побачиш його.
Будь вірний, і я поверну його тобі».
Чи ви помітили, що допомогло
цій сім’ї радіти попри небезпеку?
Молитва, надія на воскресіння,
підтримка братів і, звісно ж, дух Єгови.
А що допомагає тобі не втрачати
радості попри небезпеки,
з якими ти, можливо, стикаєшся?
Може, твої стосунки з Єговою?
Одновірці? Наша надія? Чи ще щось?
Хоча у ці останні дні «жити... дуже важко»,
Єгова хоче, щоб ми раділи, знаючи,
що скоро він усуне всі небезпеки.
Ми прагнемо кінця цього злого світу,
так само як колись Авакум прагнув,
щоб зло припинилося.
Розгорніть книгу Авакума, 1-й розділ.
Спробуйте уявити, наскільки
його гнітило насилля, сварки
і зло, яке чинилося довкола. Він питає:
«Єгово, доки я буду кликати...
Коли ж ти врятуєш від насилля?
Чому ти даєш мені бачити лихі вчинки?
Чому терпиш зло?
Чому в мене перед очима грабіж і насилля?
Чому стільки сварок та чвар?»
Чому? Чому? Чому? Чому? Доки терпіти?
Але подивіться, що Авакум
написав у 2-му розділі, 3-му вірші:
«Бо цьому видінню ще належить
сповнитися у визначений час.
Воно поспішає до свого кінця і не обмане.
Навіть якщо воно затримається, чекай його!
Воно обов’язково здійсниться
і не спізниться!».
Як і Авакум, ми довіряємо Єгові
і впевнені, що невдовзі він
обов’язково покінчить з насиллям.
Авакум без зволікань звертався
за допомогою до Єгови,
свого Батька і найближчого Друга.
Він не впадав у паніку через свою
ситуацію і не покладався на себе.
Натомість Авакум молився,
виливав свої почуття і тривоги.
Це хороший приклад для нас.
Подивімось, що він постановив.
3-й розділ, 18-й вірш. Авакум каже:
«Я все одно буду тішитись Єговою,
буду радіти Богом спасіння мого».
Єгова — Бог, який вислуховує молитви,—
заохочує нас покладатися на нього і
розповідати йому про всі свої тривоги.
Він не докорив Авакуму за його
емоційні слова, а наказав їх записати.
Мабуть, щоб показати нам, що іноді
мати такі почуття цілком нормально.
Але він хоче, щоб ми
розповідали про них йому,
бо тільки тоді ми зможемо
отримати від нього відповідь —
немовби відчути його теплі обійми
і побачити його керівництво.
Він допоможе нам зрозуміти його погляд,
хоч би якою була наша проблема.
Щирі молитви — це один з головних
способів показати свою довіру до Бога.
Ми радіємо, бо знаємо, що Єгова
прагне звільнити нас від усіх небезпек.
Брат Дейвід Шейфер,
помічник комітету навчання,
виголосить останню промову з цієї серії
«Ми можемо радіти попри меч».
Апостол Павло під час свого
першого ув’язнення в Римі
близько 59—61 років жив
у будинку, який винаймав.
Однак його охороняв воїн.
Протягом тих двох років він проповідував
кожному, хто до нього приходив.
Також він написав натхнені листи
до ефесян, філіппійців, колоссян,
Филимона та, можливо, до євреїв.
Після цього Павла, очевидно, звільнили.
Він повернувся до свого служіння
і написав листа до Тимофія,
який тоді служив в Ефесі, і
до Тита, який служив на Криті.
Але згодом імператор Нерон, як
вважається, звинуватив християн
у підпалі Рима, і апостол Павло був
ув’язнений знову. Це був 65 рік н.е.
Про що міг думати Павло після
десятиліть вірного служіння Богу?
Відповідь міститься у Другому листі до
Тимофія, якого він написав з в’язниці.
Прочитаймо разом 2 Тимофія, розділ 4.
Люди, які його заарештували,
були озброєні мечами.
Коли Павло бачив ці мечі, то, напевне,
згадав, як цар Ірод Агріппа I
убив мечем Якова, Іванового брата.
Не знаємо точно, про що думав Павло,
але з його слів з 2 Тимофія ми бачимо,
що він знав: невдовзі його стратять.
Але його слова показують нам ще щось.
Ми довідуємося, з яких трьох джерел
Павло черпав сили перед лицем смерті.
Прочитаймо разом 2 Тимофія 4:6—8:
«Бо я вже виливаюсь,
немов виливна жертва,
і час мого визволення
неминуче наближається»,
іншими словами, наближається його
смерть і воскресіння в небесах,
де він буде царювати з Христом.
У 7-му вірші читаємо: «Я вів добру
боротьбу, у забігу досягнув фінішу».
Фінішу. Павло розумів, що наближається
тріумфальний кінець його забігу.
«Тріумфальний кінець». Він продовжує:
«[Я] віру зберіг. Відтепер на мене
чекає вінок праведності».
Павло мав міцну віру.
Далі читаємо про цей вінок:
«Яким Господь, праведний суддя,
винагородить мене того дня».
Зверніть увагу, які близькі стосунки
мав апостол Павло з Єговою.
Бачите його непохитну впевненість
у тому, що Божий Син
винагородить його, як і обіцяв?
Павло каже: «І не лише мене, але й
усіх, хто полюбив його виявлення».
Павло любив своїх братів
і не забував про них.
Отже, попри загрозу смерті Павло
радів завдяки своїм братам, своїм
стосункам з Єговою і своїй надії.
Павло не хотів помирати;
він хотів жити далі і разом
з братами і сестрами служити Єгові.
Все ж він з мужністю дивився
в лице смерті, радіючи
нагородою, яка чекала на нього.
Як і Павло, ми теж можемо радіти
попри загрозу смерті. Чому?
Прочитаймо ще раз провідний вірш
цієї серії промов — Римлян 8:35.
Як би ви відповіли на два запитання Павла:
«Хто відділить нас від Христової
любові? Чи лихо, чи страждання,
чи переслідування, чи голод, чи
нагота, чи небезпека, чи меч?»
Відповідь міститься у віршах 38 і 39:
«Я переконаний, що ні смерть, ні життя,
ні ангели, ні уряди, ні теперішнє,
ні прийдешнє, ні сили, ні висота,
ні глибина, ні будь-яке інше створіння
не зможуть [отже, смерть не зможе]
відділити нас від любові Бога,
яку він виявляє через Христа
Ісуса, нашого Господа».
Єгова і далі любить своїх служителів,
навіть якщо вони тимчасово в могилі.
Чи Єгова досі любить
Авраама, Ісака і Якова?
А Сарру, Ревеку, Йова,
Мойсея і Даниїла?
А тих, хто за свою віру помер
у в’язницях і концтаборах?
Чи Єгова далі їх любить?
Звісно, що так.
Він також любить сотні братів і
сестер, які упродовж останніх
місяців померли через коронавірус.
Він любить вашу бабусю,
вашого тата, вашу сестру.
Він пам’ятає кожного з тих, хто
помер, і обов’язково їх воскресить.
Хай це підтримує нас, коли ми,
подібно до Павла, опиняємося
перед лицем смерті від меча.
Переглядаючи відео, зверніть увагу,
які дари від Єгови допомогли
братові Дугбе радіти навіть тоді,
коли йому загрожувала смерть.
Коли все йде шкереберть, коли довкола
хаос, єдине, що залишається,—
це стосунки з Єговою.
Мене звати Боті Майкл Дугбе.
Я народився 1980 року у
місті Монровія, що в Ліберії.
Дитячі роки до війни були просто чудові.
В мене були турботливі батьки.
Ми жили у гарному будинку
і ходили до хорошої школи.
Коли мені було дев’ять років,
все різко змінилося.
Ми почули про повстанців,
які хотіли захопити владу.
Самі ці повідомлення
вселяли в людей страх.
Закривалися фірми, припиняли свою
роботу комунальні служби: електроенергія,
водопостачання — нічого не було.
Наступні роки були дуже неспокійними.
У 1996 році стало ще гірше.
Вибухнула війна.
Повстанці були вже в місті.
Почалися грабежі.
Повсюди було чути стрілянину.
Повстанці катували кожного,
хто не хотів приєднатися до них.
За таких обставин тебе
охоплює жах, ти в паніці.
Коли страх тебе проймає, найкраще,
що можна робити,— це молитись,
молитися до Єгови, конкретно просити
його, щоб він показав, що робити далі.
Бої ставали щораз запеклішими і
наближались до нашого будинку.
Тому залишатися в ньому було
небезпечно. І ми втекли у філіал.
Брати дуже тепло нас прийняли.
Вони так про нас подбали.
Вони організували для нас регулярне
служіння, зібрання, вивчення.
Озираючись в минуле, я дуже
радий, що залишився живим.
Що нам допомогло все це пережити?
По-перше, наші стосунки з Єговою.
Завдяки їм ти не піддаєшся паніці.
По-друге, допомога наших братів і сестер.
В часи таких випробувань ти особливо
починаєш цінувати наше братство.
Служіння в Бетелі у відділі
аудіо- та відеозапису
приносить мені велику радість.
Я люблю братів і сестер, з якими працюю.
Дякуючи Єгові, я живий і
служу йому кожного дня.
Це відео показує, що життя
у цьому світі дуже непевне.
Чи ви побачили, що допомогло брату
Дугбе радіти попри загрозу смерті?
Стосунки з Єговою, а також
одновірці, які допомагали йому
зберегти надію міцною завдяки
вивченню, зібранням і проповідуванню.
Можливо, декому з нас доведеться
померти за свою віру,
подібно як деякі ранні християни
і деякі сучасні Свідки.
Так, у цьому світі життя
не буває безтурботним.
Хтось може померти через хворобу,
нещасний випадок чи інші нелегкі
обставини в ці останні дні.
Ми можемо померти ще до приходу
нового світу, як багато наших одновірців.
Або ж ми можемо і пережити велике лихо.
У будь-якому разі нам треба
рішуче постановити залишатися
відданими Богу до кінця.
«Хто витримає до кінця, той спасеться».
Якщо ми вважаємо, що обов’язково
доживемо до нового світу,
то можемо бути неготові зберегти
відданість Богові, зіткнувшись зі смертю.
Якщо ж ми думаємо, що кінець не
настане за нашого життя, то можемо
бути неготові до великого лиха.
У будь-якому випадку, хоч би що
сталося, ми повинні залишатися
духовно міцними і пильними.
«Тож пильнуйте,— сказав Ісус,— бо не
знаєте, в який день прийде ваш Господь».
Ми з вами детально обговорили
тверде переконання Павла,
яке він висловив у Римлян 8:35.
Чого ми навчилися з цієї серії промов?
Слова з Римлян 8:35—39 запевняють
нас у тому, що жодне випробування
не змусить Єгову розлюбити нас.
Знаючи, що Єгова схвалює і любить
нас навіть у часи випробувань,
ми радіємо попри лиха, страждання,
переслідування, голод, наготу,
небезпеки, меч чи будь-що інше.
Тому й далі наближайтесь до Єгови —
Бога, який дуже вас любить.
Зміцнюйте довіру до нього через
особисте вивчення і молитву.
Запевняйте своє серце в його любові.
Цінуйте своїх братів і сестер,
зближайтеся з ними.
Дорожіть надією і роздумуйте про
«справжнє життя», яке попереду.
І пам’ятайте натхнені слова,
записані в Колоссян 1:11.
Якщо будемо їх дотримуватись,
то, як і Павло, будемо радіти
попри будь-які труднощі.
Прочитаймо ці підбадьорливі
слова. Колоссян 1:11:
«Нехай Бог, який володіє славною
силою, дасть і вам усю необхідну силу».
А наскільки великою є ця
«славна сила», якою володіє Бог?
Ми навіть не можемо уявити!
Біблія показує, скільки всього Єгова
зробив і скільки ще зробить своїм
святим духом — наймогутнішою силою.
І для чого він дасть вам цю силу?
Не лише для того, щоб ви все зносили, не
лише для того, щоб ви стійко все зносили,
не лише для того, щоб ви стійко
все зносили з терпеливістю,
а для того, щоб ви стійко все
зносили з терпеливістю і з радістю.
Маючи таке запевнення, ми
знесемо будь-яке випробування,
хоч би яким важким воно було
і хоч би як довго тривало.
Адже завдяки любові нашого Батька
ми будемо радіти завжди, цілу вічність.
Дякуємо, брати, за ці
підбадьорливі промови.
Ми також вдячні Єгові, який дає усе
необхідне, щоб ми могли зберігати радість.
Тепер встаньмо і заспіваймо пісню № 9
«Єгова — наш Цар». Тож пісня № 9.