JW subtitle extractor

Я грав у серії А — найвищій лізі Італії.
Я починав з юнацької збірної
і з часом дійшов
аж до національної збірної.
Якщо ти маєш успіх у своїй роботі,
це приносить задоволення.
Але не тільки — ти ще добре заробляєш.
Мої батьки були Свідками Єгови,
і старший брат також.
В певний момент... я вирішив,
що хочу наближатися до Єгови,
і в моєму серці почалася боротьба.
Я більше не вважав,
що це лише віра моїх батьків.
У моєму серці почало
розгорятися бажання служити Єгові.
Такий маленький вогник.
Зрештою я вирішив присвятитися Єгові,
але все ще продовжував грати в баскетбол.
У ті часи, мабуть...
Та ні, не мабуть, точно.
Я точно не віддавав Єгові
всі свої сили.
Чесно кажучи, все моє життя
оберталося довкола роботи,
а не духовних справ.
Мало б бути навпаки.
Я виправдовував себе, казав собі:
«Це ж робота, мені треба працювати.
Ну так, вона забирає дуже багато часу,
але так довго не буде,
бо спортсмени набагато швидше
закінчують кар’єру».
Що більше я наближався до Єгови,
то сильнішою ставала
моя внутрішня боротьба.
Знаєте, мені дуже допоміг
один районний наглядач,
який відвідував наш збір.
Я знав цього брата ще з дитинства.
Коли ми знову зустрілися з ним,
він запитав:
«Те, чим ти займаєшся,
приносить тобі щастя?»
Здається, таке просте питання,
але насправді воно було дуже глибоким.
Я дуже вдячний
цьому братові і його дружині
за те, скільки часу
вони мені приділяли.
Хоча вони були дуже зайняті,
але проводили зі мною час
навіть у свої вихідні
чи вечорами, після довгого дня служіння.
Коли я переїжджав з міста у місто,
змінював команди, вони подбали,
щоб мною піклувалися дві інші сім’ї.
Ці сім’ї також жертвували
заради мене своїм часом.
Вони ніколи не змушували мене
почуватися винним
через те, що я не покидав спорту.
Ніколи не вказували, що робити.
Ніколи не тиснули.
Я сам мав вирішити: грати далі чи ні.
Можна сказати, що саме їхній спосіб життя
допоміг мені прийняти правильне рішення.
Те, як вони жили,
які пріоритети собі ставили,
радість, яку вони мали,—
все це дуже вплинуло на мене.
Їхній приклад навчив мене набагато більше,
ніж могли б навчити слова.
Завдяки їм я зрозумів,
чого насправді хочу від життя.
Я почав кар’єру в 1995-му
і завершив її у квітні 2008-го,
коли зіграв у своєму останньому матчі.
Тоді я повністю пішов зі спорту.
І я щасливий, що зміг це зробити.
Деколи я собі думаю:
«Чому ж я не зробив цього раніше,
чому так пізно набрався мужності?»
Я дуже радий, що міг два з половиною роки
служити сталим піонером.
Трохи згодом мене заохотили
написати заяву на служіння в Бетелі.
На моє здивування, мене запросили
до італійського філіалу,
де я прослужив 5 років.
Через кілька місяців після того,
як я закінчив служіння в Бетелі,
мене запросили на навчання
у Школу для проповідників Царства.
Це було незабутньо!
Баскетбол — це захоплива гра,
чудовий спорт,
але не від нього
залежить справжнє щастя.
Так, те, що в світі,
може приносити нам задоволення,
але треба пам’ятати,
що ціна такого задоволення досить висока.
Щоб зрозуміти цю істину,
мені знадобилося немало часу.
Тепер я віддаю Єгові найкраще, що маю,
і це приносить мені справжнє щастя.
Так, ми всі в одній команді,
великій команді, і граємо за Єгову.
Нагорода, яка нас чекає,— прекрасна,
і ми точно її отримаємо.

Самуеле Подеста. Тепер я граю за найкращу команду