JW subtitle extractor

Моя мама народилася
у 1922 році в Болгарії.
А на початку 1950-х
ми іммігрували з Німеччини
до Сполучених Штатів.
Ми оселилися в Нью-Йорку,
і саме там моя мама пізнала правду.
Перший вірш, який я прочитала у Біблії,
був з Об’явлення, 21-го розділу.
Мене дуже вразили слова про те,
що хвороби, смерть зникнуть назавжди.
Коли хтось пізнає правду,
то найперше ділиться нею з рідними.
Я дуже хотіла поділитися з ними правдою,
розповісти про те,
як вони можуть звільнитися
від страждань, хвороб і смерті.
Вона дуже хотіла, щоб люди в Болгарії
могли читати наші публікації рідною мовою.
Тож моя мама зв’язалася
з братами в Брукліні
й запропонувала свою допомогу
у перекладі публікацій на болгарську.
Брати дали їй на це дозвіл
і порадили почати з буклетів.
Тоді Болгарія була
за «залізною завісою».
Це була комуністична країна,
тож література
про Бога, про Біблію була забороненою.
І вислати її поштою було нереально.
Її можна було лише туди завезти.
І ми були одними з тих,
хто погодився на це завдання.
У Болгарію ми приїжджали поїздом.
Ми їздили в Болгарію літом,
зазвичай на два з половиною місяці,
тому брали із собою багато речей.
Публікації ми клали у валізи —
їх ми ховали між речами.
Поїздка у країну,
де наша діяльність заборонена,
була складною і небезпечною.
Представники влади знали,
що ми веземо з собою літературу.
Одного разу, коли ми в’їжджали
в Болгарію, мама зрозуміла,
що нас будуть обшукувати.
Ми швидко дістали літературу
з усіх валіз
і сховали те, що могли,
в один маленький портфельчик.
А те, що не вмістилося у нього,
ми взяли в руки
і понакривали своїми плащами.
Я дуже переживала, щоб літературу,
яку ми везли, не знайшли,
бо якби її знайшли,
у всіх нас були б серйозні проблеми.
Коли перевіряли наші валізи,
то все перевернули догори ногами.
І тут моїй мамі раптом прийшла ідея
запитати тих чоловіків,
чи можна поскладати речі у валізі,
яка вже перевірена.
І вони дозволили.
Коли я це почула, то взяла буклети,
які тримала під плащем,
і швидко засунула їх у валізу.
На кінець залишився тільки
мій маленький портфельчик.
І один з тих,
хто обшукував нас, сказав:
«Він такий маленький,
там точно нічого нема».
І віддав його нам.
Чоловік, який нас затримав,
дуже нервувався.
Він знав, що ми щось маємо,
але не міг нічого знайти.
Через кілька років моя мама
поїхала у Болгарію сама.
Прикордонники знайшли у неї
літературу.
Маму арештували
і посадили у в’язницю.
Там її допитували щодня
більше двох тижнів.
Зрештою уряд Болгарії
вирішив депортувати її,
оскільки мама була громадянкою
іншої країни.
До сьогодні моя мама продовжує
ревно служити Єгові.
Вона відвідує зібрання,
готується до них,
читає Біблію
і ділиться з іншими правдою.
Те, що я знаю правду,
допомагає у кожній сфері мого життя.
І я хочу до останнього
розповідати іншим про намір Єгови.

Марія Калоянова. Підкоряймося «передусім владі Бога»