JW subtitle extractor

У 1960-х роках
Південно-Африканська Республіка
почала все більше втягуватися
у воєнні конфлікти в сусідніх країнах.
В результаті багато наших молодих братів
були призвані на військову службу.
І через те, що вони залишались
нейтральними,
їх ув’язнювали.
Спочатку братів, яких відправляли
у військову в’язницю,
змушували носити військовий одяг,
але вони відмовлялися це робити.
Брати вважали,
що якби вони носили той одяг,
то їх би асоціювали
з військовими в’язнями.
Цього вони не хотіли.
Тому вони носили сині комбінезони,
і їх прозвали «хлопці в синьому».
Усі знали, що хлопці в синьому —
Свідки Єгови.
Коли братів тільки почали
ув’язнювати,
вони відбували весь строк покарання
в одиночних камерах.
Через це їм було важко збиратися
для поклоніння Єгові.
Дейвід Карікас — один з братів,
що були ув’язнені в той час.
Ми недавно зустрілись
і розмовляли про те,
що кожен з нас пережив.
Коли я був у в’язниці,
нам було заборонено
взагалі спілкуватись.
Ми були, буквально кажучи,
ізольовані одні від одних.
Керівництво в’язниці
хотіло таким чином зламати Свідків.
Там було 64 камери,
по 32 з кожного боку.
Ми прив’язували тканину
до решіток над дверима, щоб зробити
невеличкий гамак.
Так ми могли хоч якось розмовляти.
І коли охоронці йшли й наставала тиша,
ми проводили зібрання.
Духовна програма була різноманітною.
У нас була публічна промова
і Школа теократичного служіння.
Ми старались говорити неголосно,
але так, щоб чути один одного.
Брати, яких ув’язнили
років з десять раніше за мене,
неабияк допомогли таким, як я.
Вони ніби проклали дорогу для нас.
Ці брати виходили з в’язниці
з міцною вірою.
Їхні обличчя випромінювали радість.
І це дуже підбадьорювало
таких молодих братів, як я,
які ще мали це пройти.
Коли я був у в’язниці,
вже було трошки легше.
Ми були
в тому самому місці, що й ти.
На вихідних нас не замикали,
ми могли виходити з камер.
Тож ми виносили крісла
чи перевертали відра догори дном
і сідали всі разом.
Таким чином ми проводили
більшість наших зібрань і співали пісні.
Дехто з братів
навіть змайстрував
музичні інструменти.
Охоронці звикли,
що ми співали різні пісні,
тому на пісні Царства
вони не звертали уваги.
Виявляючи обережність,
нам вдавалося приносити з собою
матеріали
для проведення районних
та регіональних конгресів на вихідних...
Ого!
Так! Уявляєш?
Ось поглянь, наприклад,
на цю фотографію.
Брати беруть участь у виставі.
Ми проводили їх о 6-й ранку,
оскільки в той час була менша ймовірність,
що охоронці нас побачать.
Завдяки таким виставам
брати могли собі краще уявити
біблійні історії.
Ми старались робити це дуже обережно.
Це дивовижно,
як Єгова годував нас духовно
навіть за ґратами, у в’язниці!
Так. Ми завжди
проводили зібрання,
незалежно від того,
дозволяли нам це чи ні.
Вони були для нас дуже важливими.
Це правда.
Залишатись витривалими
нам допомагала духовна пожива,
братерська любов
та взаємне підбадьорення.
Брати робили все можливе,
щоб у нас були зібрання.
А особливо це стосувалося
проведення Спомину.
Коли я був у в’язниці,
ми зверталися до керівництва:
«Будь ласка,
дозвольте нам провести Спомин».
Але нам неодноразово відмовляли.
Ми в будь-якому разі
відзначили б Спомин,
але продовжували просити
про дозвіл.
І ось настав день Спомину.
Це був вівторок.
Раптом після обіду нам сказали
вийти з камер і прийняти душ,
хоча о тій годині
нам цього не дозволяли.
А потім ми почули:
«Одягайтесь
і готуйтесь до вашої служби».
Дійсно?
Близько 7-ї вечора
ми зібралися у невеличкій каплиці,
щоб відзначити Спомин.
Нас було десь 125 братів.
Коли ми почали співати,
наш спів просто оглушував.
Ми були настільки зворушені,
що не могли стримати сліз.
Після Спомину ми вийшли з каплички.
І я досі пам’ятаю, як повний місяць
піднімався на сході, там,
над військовим штабом Південної Африки.
Це була справжня перемога.
Єгова хотів, щоб ми відзначили Спомин,
тому ніхто не міг стати нам на заваді.
Цей день
запам’ятався мені назавжди.
Ну так, ще би.
Зібрання у в’язниці
допомогли мені усвідомити,
що можливість збиратися разом —
це швидше подарунок Єгови нам,
а не наш подарунок йому.
Це точно.
Зібрання об’єднують нас
особливим чином.
Справді.
Нам дуже потрібні зібрання.
Вони допомагають бути
духовно міцними.
Після того, що ми пережили,
я ще більше переконався,
що такі зустрічі
є безцінним подарунком.
Ми не пропускаємо їх без причини
і стараємось бути присутніми
особисто.
Мені дуже подобається,
що на зібраннях
ми можемо виявляти свою віру
і цим підбадьорювати одне одного.
Це дуже зміцняє.
Ми не просто група людей,
які разом щось досліджують,
а духовна сім’я.
І Єгова хоче,
щоб ми ставали
ближчими одне до одного,
взаємно підбадьорювались,
особливо зараз, як сказав Павло,
«оскільки бачимо наближення цього дня».

Хлопці в синьому, які дуже цінували зібрання