JW subtitle extractor

Я виростав у звичайній сім’ї.
Мої батьки
дуже мене любили.
Але я завжди відчував,
що мені чогось бракує.
Я не був щасливим.
Ще з дитинства
мені дуже подобалась музика.
Я почав співати у хорі,
часто брав участь у конкурсах.
Коли я співав,
то почувався особливим.
В моїй голові засіла думка:
якщо не стану відомим співаком,
то не буду щасливим.
Підрісши, я дедалі частіше
почувався пригніченим.
Я звернувся до психіатра,
і у мене виявили глибоку депресію.
Після цього
я став просто одержимий музикою.
Я продовжував ходити на уроки співу.
Вчитель заохотив мене вступити
до Вікторіанського коледжу мистецтв.
Я брав участь в операх
у невеликих театрах,
і це приносило мені задоволення.
Зрештою я отримав диплом
з оперного мистецтва.
Але навіть після цього
я і далі відчував,
що мені чогось бракує.
В голові засіла думка,
що все зміниться,
якщо я стану знаменитим.
У той час я також проходив
прослуховування в «Опері Австралії»,
і мене взяли.
«Опера Австралії» —
це зовсім інший рівень.
Я багато подорожував —
побував у Швейцарії, Греції, Гонконзі.
У той час у мене з’явилась
ще одна проблема —
ОКР
(обсесивно-компульсивний розлад).
У голові був якийсь хаос.
Я любив співати,
але в душі й далі залишалась
якась порожнеча,
і я постійно шукав, чим її заповнити.
Я зрозумів, що більше так не можу.
Я залишив оперу, залишив усе.
Моє життя втратило всі барви.
Я лише їв, пив, просто існував.
В мене не було жодної мети.
Я почувався нікчемним.
Мені нічого не хотілося.
І так тривало десять років.
Впродовж років Свідки Єгови
приносили нам журнали,
і я іноді переглядав їх.
Думки з них почали мені
потрохи допомагати.
Коли я був ще малий,
мій тато вивчав Біблію.
Тоді я дізнався,
що ми можемо жити вічно
і що є Бог Єгова, який любить нас.
І це було власне те,
чого я так потребував.
Але тоді
я ще цього не усвідомлював.
І от одного дня мене наче осінило.
Я сидів у кімнаті й раптом вигукнув:
«Домі! Ти мусиш піти на зібрання».
Я знав, де був Зал Царства,
але мені бракувало сміливості,
щоб туди піти.
І тоді я помолився до Єгови:
«Прошу, хай моя хвороба
не заважає мені наближатись до тебе».
Невдовзі після цього
я відчув, що готовий,
і пішов на зібрання.
Коли я прийшов, то подумав:
«Де я був увесь цей час?
Чому вагався?».
Мені було так добре, так затишно.
І з кожним зібранням
ставало тільки краще.
Я охрестився у 2020-му.
Це був
найкращий день у моєму житті.
Я завжди відчував,
що мені чогось бракує.
А тепер зрозумів чого:
бракувало правди, бракувало Єгови.
Зараз мій розлад під контролем.
Бувають гірші дні,
коли мене охоплює тривога.
Тоді я нагадую собі:
стільки братів і сестер люблять мене,
а передусім мене любить Єгова.
Ця думка відразу мене заспокоює.
Чим більше я проповідую,
тим менше думаю про себе.
Я зосереджуюсь на людях,
а не на своїх проблемах.
Медикаменти і візити до фахівців
допомагають.
Завдяки лікам
я почуваюся спокійнішим.
Але на щось більше вони не здатні.
Вони не заповнять порожнечі,
не дадуть надії,
не наповнять твоє життя змістом.
Раніше я б ніколи не повірив,
що буду почуватись так чудово.
Це можливо тільки завдяки Єгові.
Без нього я ніколи не був щасливим.
Тільки тепер
спів приносить мені справжню радість.

Доменік Алессія. Я знайшов надію попри психічну хворобу