JW subtitle extractor

Він був прикладом
для своїх сучасників і не тільки.
Які уроки ми можемо взяти
з життя Івана Хрестителя? З’ясуймо.
Прочитаймо Івана, 3-й розділ,
вірші 27 і 28.
Івана 3:27, 28:
«На це Іван промовив:
“Людина нічого не може отримати,
якщо їй не дано з неба.
Ви ж самі свідчите мені, що я сказав:
«Я не Христос,
а той, хто був посланий перед ним»”».
Коли Іван розмовляв з учнями,
то дав їм зрозуміти,
що мав виконати певне завдання
від Єгови.
Але його завдання не було основним,
а лише частиною
іншого більшого завдання.
Іван сказав,
що він нічого не міг би отримати,
якби йому не було дано.
А що саме йому було дано?
Іван «був посланий перед ним».
Перед ким і в чому саме
полягала Іванова роль?
Ця роль була відома
ще до його народження,
про неї повідомив ангел.
Саме Івана мав на увазі Ісая,
коли писав
про «голос того, хто кличе в пустелі».
Він був тим,
про кого пророкував пророк Малахія,
назвавши його «пророком Іллею».
Яке місце ідеально підходить для того,
аби пророк
міг виконати таке важливе завдання?
Логічно припустити, що це мала би
бути столиця, Єрусалим. Але ні.
Місцем, у якому Іван мав відіграти
свою важливу роль, була пустеля.
Він мав стати голосом,
який кличе в пустелі.
Іван був назореєм,
тому мав протистояти спокусам
і бути повністю зосередженим
на дорученому йому завданні.
Щоб виконати свою роль,
йому потрібно було відмовитись
від насолод і задоволень,
доступних людям навколо.
А що саме Іван робив?
Він був пророком,
але якихось особливих чуд не виконував.
Іван робив щось набагато важливіше.
У пророцтві сказано, що Іван
мав повернути серця людей до Єгови.
Закон був опікуном, який вів до Христа.
А Іван мав стати тим,
хто приготує народ для Єгови,
аби вони могли прийняти Месію.
З прикладу Івана Хрестителя
ми можемо навчитися того,
як віддано виконувати своє завдання,
цінувати його
і вкладати в нього все своє серце
і всю свою силу.
Чого ще ми можемо навчитися
від Івана Хрестителя?
В Івана 3:26 читаємо,
що учні говорять йому такі слова:
«Всі йдуть до нього [до Ісуса]».
Учням Івана не подобалось,
що був хтось більший, ніж їхній учитель.
Цікаво, як Іван зреагував.
У вірші 29 читаємо його слова:
«Нареченим є той, хто має наречену.
Проте друг нареченого надзвичайно радіє,
коли стоїть поряд і чує його голос.
Так і я сповнений радості».
Іван радів, бо виконував завдання,
яке доручив йому Єгова.
Він був надзвичайно смиренним
і навіть не думав про те,
щоб змагатися з Ісусом.
Визначніша роль Ісуса Христа
жодним чином не применшувала
Іванову роль.
Іван був задоволений завданням,
яке виконував.
Почуття задоволення розквітає
на ґрунті смиренного і вдячного серця.
Вчіться радіти з кимось і за когось.
Йдемо далі. 30-й вірш. Тут написано:
«Христос має ставати більшим,
а я — меншим». Меншим.
Іван розумів, що поступово
він відходитиме на задній план,
адже його завдання завершується.
Воно мало початок і матиме кінець.
Ми відчуватимемо спокій,
якщо будемо задоволеними
навіть другорядними завданнями
і якщо розумітимемо, що всі завдання
врешті-решт закінчуються.
Тож Іван знав, що його завдання
колись закінчиться, але не знав коли.
Пройшло пів року
від початку служіння Івана.
Тоді був найяскравіший момент —
він охрестив Ісуса.
А ще через пів року
його ув’язнив Ірод Антипа.
Здавалося, це кінець. А може, ні?
Прочитаймо Марка, 6-й розділ.
Марка 6:20.
Тут читаємо про час, коли Іван Хреститель
уже був ув’язнений, «бо Ірод його боявся.
Знаючи, що це чоловік праведний і святий,
Ірод оберігав його.
Іванові слова бентежили Ірода,
і він не знав, що робити,
але й далі залюбки слухав Івана».
Схоже на те,
що Ірод добре ставився до Івана
і йому подобалось його слухати.
Ірод усвідомлював,
що Іван був незвичайним чоловіком,
тож залюбки слухав його.
А що саме Іван говорив йому?
Іван не пропускав можливості
говорити правду.
Він не намагався лестити Іроду,
аби той змилувався над ним.
Він хотів допомогти Іроду
і тому говорив правду.
Іван далі є голосом,
який кличе в пустелі.
Він каже Іроду, щоб той розкаявся,
отримав Боже милосердя,
повірив в Ісуса Христа і жив.
«Голос того, хто кличе в пустелі»
не стих.
Обставини в житті можуть змінюватись.
Ніколи не переставайте говорити правду
і залишайтесь вірними своєму завданню.
Аналізуючи слова Ісуса,
які записані в Біблії,
можемо зробити висновок,
що про Івана
він згадував частіше після його смерті,
ніж за його життя.
Подивімось, що сказав Ісус
приблизно через рік
після ув’язнення Івана.
Матвія 11:7:
«Коли вони пішли,
Ісус почав говорити людям про Івана:
“На що ви ходили дивитися в пустелю?
На очеретину, яку гойдає вітер?”».
Очерет — це найпоширеніша рослина
на берегах річки Йордан.
Але що хотів сказати Ісус?
Іван не був звичайним чоловіком.
Той, до кого вони йшли,
був особливим.
Ніхто не буде йти в пустелю
заради звичайного чоловіка.
А щоб побачити Івана,
в пустелю йшли цілі натовпи.
Без сумніву,
він був винятковою людиною.
Чи був він
«очеретиною, яку гойдає вітер»? Ні.
Він був стійким, міцним і непохитним.
Ось що написано в 11-му вірші:
«Правду кажу вам:
серед народжених жінками
не з’являвся ніхто,
більший від Івана Хрестителя».
Зрештою його служіння завершилось.
На відміну від Мойсея чи Іллі,
кінець служіння Івана
не відзначився чимось особливим.
Його стратили менше ніж за рік
від моменту, коли Ісус сказав ці слова.
Це нагадує нам про важливу істину:
завдання, які ми дуже сильно любимо,
заради яких ми пішли на великі жертви,
рано чи пізно завершаться.
Люди пам’ятатимуть про вас
і з приємністю вас згадуватимуть.
Але ви про це не знатимете.
Насправді ж ми їх виконували
не заради цього.
Наш приклад
і далі впливатиме на інших.
Розгляньмо ще одну думку.
Відкрийте,
будь ласка, Івана, 10-й розділ.
Там ми читаємо про те,
як Ісус втік від людей,
які хотіли його вбити.
Куди Ісус прямує?
У 40-му вірші читаємо, що він
«вирушив у місцевість за Йорданом,
де колись хрестив Іван».
Під час навчання ми обговорювали,
що для Ісуса це місце було особливим,
адже воно нагадувало йому
про його друга Івана
і про завдання, яке той виконував.
Прочитаймо 41-й і 42-й вірші:
«До нього приходило багато людей,
які говорили:
“Сам Іван не виконав жодного чуда,
але все, що сказав про цього чоловіка,—
правда”.
І чимало людей у тій місцевості
повірило в нього».
«Голос того, хто кличе в пустелі»
і досі змінював життя людей.
Саме завдяки тому,
що зробив Іван Хреститель,
ці люди могли повірити в Ісуса Христа.
Те, як Іван ставився до свого завдання,
з якою радістю його виконував,
і навіть те,
як завершилося його служіння,
вчать нас віддано служити Богу,
бути задоволеними
і тішитися будь-яким дорученням,
хоч би яким воно було
і наскільки довго тривало.
Приклад Івана варто досліджувати,
цінувати і наслідувати.
Ісус назвав Івана
«світильником, що палає і сяє».
Сповнений святого духу,
він став світлом, що вело до Ісуса Христа
на славу Бога.
Ось що ми знаємо
про найвизначнішу недосконалу людину,
яка будь-коли жила.

Трент Ліппольд. Найвизначніша недосконала людина, яка будь-коли жила. Випуск 158-го класу школи «Гілеад»