JW subtitle extractor

Тема цього місяця —
«Християнський нейтралітет: що це
таке і чому ми його дотримуємось?»
А що про це думаєте ви?
Якою є ваша позиція?
Чи може хтось з людей покласти
край несправедливості?
Коли ми чуємо розмови про політику,
вони спочатку можуть здаватися
чисто філософськими.
Та коли через несправедливість страждають
наші близькі, це торкається нас особисто.
Відомо, що політичні ідеології
роз’єднують людей.
Це й не дивно, адже в Об’явлення,
в розділах з 8-го по 13-й,
передрікалося, що в останні дні
правлячі уряди будуть причиною
сильного занепокоєння серед людей,
змушуючи їх займати якусь сторону.
Тому кожному з нас варто запитати себе:
«Як я реагую, коли люди обговорюють те,
як уряди мали б усунути несправедливість?»
В цьому питанні ми найбільше
прагнемо наслідувати приклад Христа.
Коли Ісус жив на землі, то як ніхто мав
змогу боротися з несправедливістю.
Він глибоко співчував людям.
Ісус годував голодних, зціляв
хворих, воскрешав померлих,
словами досягав сердець, тому міг
стати найвпливовішим політиком у світі.
І він мав таку нагоду.
Сатана запропонував Ісусу
«всі царства населеної землі», якщо
той лише один раз йому поклониться.
Ісус відмовився. Також Ісус не сказав, що
Сатана пропонує те, що йому не належить.
Згодом люди намагалися зробити його царем.
Але Ісус знову відмовився.
Якось його спитали, чи потрібно
платити податок римському уряду.
Цього разу Ісус теж залишився нейтральним.
Він відмовився стати правителем світу,
провідником народу чи політичним діячем.
Може, Ісусу було до цього байдуже?
Або він не мав власної думки?
Якраз навпаки! Ми навіть не уявляємо,
наскільки йому було не байдуже.
Своїм ставленням до людей Ісус
показав, що таке справедливість.
Ісус знав, що він зможе
найбільше допомогти людям,
коли буде навчати їх про Боже Царство, яке
назавжди покінчить із несправедливістю.
Отже, як нам слід ставитись
до людських урядів?
Подивімось, що відповів Ісус на запитання,
чи платити податки римському уряду.
У Марка 12:15—17 читаємо:
«“Покажіть мені денарій”. І, коли вони
принесли денарій, він запитав їх:
“Чиє це зображення та ім’я?”
Ті відповіли: “Кесареве”.
Тоді Ісус сказав: “Віддавайте кесареве
кесарю, а Боже — Богові”».
Що таке «кесареве»?
У Римлян 13:1—7 апостол Павло говорить
про податок, данину, страх та пошану.
Зверніть увагу, що Ісус сказав:
«Віддавайте кесареве».
Що це означає?
Те, що кесар, який тоді правив, розпорядився
про виготовлення таких цінних речей, як монети.
Він мав право вимагати якусь
кількість тих монет назад,
щоб держава могла і далі надавати
громадянам певні послуги.
Ось що Ісус мав на увазі.
З іншого боку,
найцінніше, що ми маємо,—
це дари від самого Бога.
Він дав нам серце, життя, розум та силу.
Ми не можемо віддати це кесарю, тобто
уряду, адже отримали все це не від нього.
Ми по праву віддаємо це Богові, коли
присвячуємось йому та виявляємо свою любов.
У Марка 12:30 записано, що
Ісус сказав про любов до Бога:
«Люби Єгову, Бога свого, всім своїм
серцем, всією своєю душею,
всім своїм розумом та всією своєю силою».
Любов до Єгови спонукує нас
віддаватись йому цілковито:
усім нашим єством, нашими силами,
здібностями та прагненнями.
Всі, хто любить Бога, беззаперечно підтримують
Ісуса, якого Єгова призначив Царем.
А як Ісусовим учням захищати його
Царство, коли люди чинять опір?
Відповідь на це питання дізнаємось, пригадавши
події, що відбулися в останню ніч Ісуса на землі.
У 26-му розділі Матвія описано, як
«численний натовп людей з мечами та
палицями» прийшов заарештувати Ісуса.
Петро «вихопив меча і, вдаривши ним,
відсік праве вухо рабові первосвященика».
Іван пише, що того раба звали Малх.
Лука додає, що Ісус доторкнувся
до вуха раба та зцілив його.
Лише уявіть! Ісус не тримав зла на
людину, яка прийшла заарештувати його.
Далі в Матвія 26:52 записані
такі слова Ісуса до Петра:
«Вклади меча назад у його місце, бо кожен,
хто візьметься за меча, від меча й загине».
Чому Ісус не схвалив сміливий вчинок Петра?
З тієї самої причини, з якої
Ісус уникав політичних справ.
Тої ночі він пояснив це у
розмові з Понтієм Пилатом.
В Івана 18:36 читаємо:
«Моє Царство не належить до цього світу».
Оскільки Царство Ісуса
не є людським урядом,
воно не потребує, щоб люди його
захищали, вдаючись до зброї й насилля.
Чи Ісус справді мав це на увазі?
Прочитаймо уважно
другу частину Івана 18:36:
«Якби моє Царство належало до світу,
мої слуги боролися б, щоб я
не був виданий юдеям.
Але моє Царство не звідси».
Тож як нам, християнам,
ставитися до політичних справ?
Залишатися нейтральними.
Часом люди не розуміють нашу позицію.
Дехто вважає: якщо ми не підтримуємо один
уряд, то, очевидно, підтримуємо інший.
У 1950-х роках влада сучасної Республіки Конго
несправедливо звинувачувала
Свідків у підтримці комуністів.
Але коли в 70-х у Конго запровадили
комуністичну форму правління,
нова влада критикувала братів
за те, що вони не комуністи!
На сьогодні Свідки Єгови в Республіці Конго
вже майже 30 років мають юридичний статус.
Хтось сприймає нашу нейтральну
позицію за байдужість,
але є й такі, хто вважає її загрозою для уряду.
Розгляньмо обидва погляди.
По-перше, є велика різниця
між нейтралітетом і байдужістю.
Байдужість — це «відсутність
зацікавленості, ентузіазму чи інтересу».
Ми дуже цікавимось людьми.
Нам зовсім не байдужі їхні почуття.
Подібно до Ісуса, ми намагаємось зменшити
їхні страждання, надаючи практичну допомогу
і розповідаючи про єдиний уряд, який
може покласти край несправедливості.
Навчаючи правди з Божого Слова,
ми допомагаємо людям зробити зміни у
своєму серці, а не у політичних установах.
Саме такий підхід є дієвим, адже основні
проблеми людства не політичні, а моральні.
Чому можна сказати, що Свідки Єгови
не становлять загрози, а, навпаки, допомагають?
Як законослухняні громадяни, ми чесно сплачуємо
податки, виконуємо суспільно корисну працю,
а у країнах, де це вимагається,—
обов’язкову альтернативну службу.
Так, ми не віддаємо голоси
за партії чи кандидатів,
але й не зриваємо вибори і
нікому не заважаємо голосувати.
Так, ми не тиснемо на владу, не агітуємо,
не балотуємося на урядові посади,
але й не критикуємо уряд, його політику і
не беремо участі в антиурядових заходах.
Так, ми не салютуємо прапору, але й
не спалюємо його і не плюємо на нього,
не принижуємо країну, яку він представляє, навіть
там, де це не вважається порушенням закону.
Так, ми не співаємо державних гімнів,
але й не перешкоджаємо це робити іншим.
Ми не демонструємо всім своє небажання
співати, а просто не беремо в цьому участі.
Так, ми не йдемо на війну вбивати людей, але й
не поводимось жорстоко зі співгромадянами.
Ми не займаємо жодної політичної позиції,
але й жодної з них не засуджуємо,
навіть у своєму серці.
Ось що таке нейтралітет.
Ми не стаємо ні на чий бік.
А що, як вимоги уряду
суперечать наказам Ісуса?
Який біблійний принцип застосувати?
Можливо, на думку спадає
уривок з Дії 5:28, 29:
«Ми повинні підкорятися передусім
владі Бога, а не людей».
Це аж ніяк не зневага до влади,
це глибока пошана до Бога.
Якщо держава вимагає від нас зробити
те, що Бог забороняє, або, навпаки,
не робити того, що він наказує, ми впевнені,
Єгова не хоче, щоб ми слухались цієї вимоги.
Дехто скаже, що бувають ситуації, коли через
такий склад розуму можна мати проблеми.
В Матвія 24:9 ми читаємо, що Ісус
передрік такий розвиток подій:
«За ім’я моє вас будуть
ненавидіти всі народи».
А в Об’явлення 2:10 він попередив про те,
що декого з його учнів кинуть до в’язниці —
не кожного з нас, але декого.
Тож ми не засмучуємось,
якщо нас не садять за ґрати,
але й не знеохочуємось,
якщо все-таки опиняємось там.
На думку відразу приходять
тисячі братів і сестер,
ув’язнених за дотримання
християнського нейтралітету.
Ми пишаємось ними. Ми молимось за них.
Єгова ними задоволений.
Їхня витривалість — це наша спільна перемога.
Чому? Павло написав до збору в Ефесі:
«Прошу вас: не падайте духом через
те, що я зазнаю́ страждань заради вас,
бо вони приносять вам славу».
Павло написав ці слова, перебуваючи
під домашнім арештом у Римі.
В якому розумінні страждання
Павла приносили славу ефесянам?
Стійкість цього апостола в час випробувань
довела християнам з Ефесу, що їхнє
служіння є надзвичайно важливим.
А якби Павло все ж таки здався,
що б це для них означало?
Те, що їхня віра, служіння та надія на
Боже Царство зрештою не такі вже й важливі.
Витривалість Павла показала, що
християнське служіння дуже цінне
і варте будь-яких жертв.
Подібно й сьогодні витривалість наших
дорогих ув’язнених братів і сестер доводить,
що їхня надія жива, а
Боже Царство — реальне.
Вони пишаються тим, що є посланцями
небесного уряду, а не жодного людського.
Уряду, який винагородить їх
вічним життям у світі без війни.

Дейвід Шейфер. Християнський нейтралітет: що це таке і чому ми його дотримуємось?