JW subtitle extractor

До нас приїжджає 2500 делегатів.
І ми прагнемо дати їм найкраще.
Хочемо, щоб вони відчули
гарячу братерську любов.
Ми хотіли, щоб у делегатів
залишились незабутні враження.
А для цього потрібно було щось значно
більше, ніж просто нагодувати їх.
Ми вражені. Словами це просто не передати.
Перш за все потрібно було детально
продумати розважальну програму.
Тож я на два дні закрився
в кімнаті, постив і молився.
Саме в таких ситуаціях допомагає довіра,
що усім в цій організації керує Єгова.
Ми навіть не уявляли,
скільки всього потрібно зробити,
щоб гостинно прийняти делегатів.
У нас тут є справжня
польова кухня з 1892 року,
справжні техаські ковбої,
дресирувальники коней,
уроки володіння ласо
і техаські довгорогі корови.
Ми печемо булочки, як в давнину,
в чавунних казанках
під розпеченим вугіллям.
В нас є чотири групи виконавців різних
номерів: по 80—90 осіб в кожній групі.
І протягом чотирьох днів вони будуть
виступати у трьох різних локаціях.
Розважальна програма для делегатів
передбачає частування, музику,
відеоролики, підбадьорливі інтерв’ю.
Раніше служіння не було обов’язковою
частиною програми для делегатів,
але вказівки від вірного раба
і його особистий приклад
показують, що це те, чого хоче Єгова.
Вони стикаються з такими самими
труднощами в служінні, що й ми.
І докладають великих зусиль,
щоб їх долати.
Це дуже підбадьорило мене
і заохотило не опускати рук
і далі з ревністю проповідувати.
Нам також потрібні були добровольці,
щоб вітати делегатів біля Залу конгресів.
Коли ми приїхали автобусом,
то не могли зрозуміти,
чого усі ці люди там зібрались,
чого вони чекають.
Я мало не розплакалась,
коли почула, що вони зустрічають нас.
Ми дуже зраділи, коли дізналися,
що в Залі конгресів
також будуть проводитись екскурсії.
Хоча офіційно було 3600 добровольців,
але насправді допомагало понад 5000.
До участі в підготовці ми запросили
братів і сестер з понад 200 зборів.
Ми з Шаєнна (штат Вайомінг).
То майже 1400 кілометрів звідси.
Два чи три тижні тому
ми почали готувати наші вози.
А ще кілька днів зайняла дорога.
Щоб потрапити на конгрес,
мені потрібно було впросити роботодавця
дати мені відпустку на тиждень.
Я дуже багато молилася
і завдяки Єгові змогла приїхати сюди.
Я така зворушена, така піднесена.
Ми наче в новому світі, де щодня
будемо так почуватися. Це неймовірно!
Мені доручили підготувати
малюнки для листівок,
які відображали б місцевий колорит
та історію Вашингтону і його мешканців.
Я розробляв логотип, який друкували
на сумках з подарунками для делегатів.
Ми будемо співати для делегатів.
Я дуже хочу заспівати для делегатів,
щоб їм і Єгові було приємно.
В аеропорту нас зустрічали співом.
Це було дуже зворушливо.
Брати і сестри чекали нас допізна,
адже ми прилетіли в 22:00.
Ми дуже надіємось, що делегатам
буде приємно те, як ми їх зустрічаємо,
вітаємо, даруємо сувеніри
на згадку про цю особливу подію.
Бачите, ці букви — JW — були
взяті із газети «Вісник»,
яку видали у 1931 році до міжнародного
конгресу у Колумбусі (штат Огайо).
Лише подивіться на цих братів і сестер.
Кожен хоче брати участь.
Кожен прагне хоч чимось бути корисним,
хоч якось сприяти підготовці до конгресу.
Чекаємо в Сієтлі!
Приємно бачити, що делегатам
це приносить радість.
Я був трохи втомлений після перельоту,
але коли побачив братів і сестер,
їхні усмішки, як вони нас зустрічали,
то було таке відчуття... Вав!
Ну так. Це любов.
Ти відразу відчуваєш, що тебе люблять.
Це справжня любов.
Це неймовірно.
Ми не знаємо, звідки вони.
Не знаємо, як їх звати. Ти просто бачиш,
як вони тобі усміхаються, і відчуваєш
цю єдність, цю справжню любов.
І тоді просто хочеться плакати.
Ми хочем, щоб вони знали,
що тут у них є брати, які люблять їх,
які підтримають їх, які зроблять усе,
аби вони почувалися тут добре.
Точно.
Хочеться, щоб вони почувались
так, наче весь цей час
ми їх не випускали з обіймів.
Цілком очевидно, що усім цим керує Єгова,
що ми є справжнім християнським
братством, в якому панує любов.
Доказ цього — щасливі обличчя,
ревність, саможертовність.
І все це робилося з єдиною метою —
прославити Єгову і зробити
приємне братам і сестрам,
які приїхали з різних куточків землі.
Може, через пару тисяч років
хтось підійде до мене і скаже:
«Я пам’ятаю тебе! Я бачив тебе
на ковбойських розвагах в Техасі».
Я знаю, ковбоям не пасує плакати,
але важко стримати сльози,
коли бачиш таке.
Я така щаслива, що в мене
аж сльози на очі навертаються.
Брати і сестри прийшли послухати,
як ми співаємо, і надіюся, їм сподобалось.
Хочем, щоб делегати були щасливі.

Міжнародні конгреси. Гостинність на ділі