JW subtitle extractor

Як ви вже, можливо, побачили,
у коментарі до вірша на сьогодні
мова йде про прощення.
А якщо говорити конкретніше,
то про те, як Ісус простив Петра.
А чому Ісус вибрав саме Петра
одним з 12 апостолів?
Тому що Петро був рішучим,
смиренним і мав добре серце.
Поговорімо про його рішучість.
Він швидко брався до діла.
Наприклад, коли Ісус запросив
Петра та Андрія стати його учнями,
вони довго не думали і не казали:
«А хто потурбується про наших рідних?
Нам ще треба подумати».
У Біблії читаємо: «Чоловіки зараз же
залишили сіті й пішли за ним».
Пізніше, коли Ісус йшов
по Галілейському морю,
Петро не міг лише стояти
і з захопленням спостерігати за ним.
Він хотів сам піти по воді.
І дехто з нас дуже подібний до Петра.
Вам аж кортить спробувати щось нове.
Ви довго не думаєте, ви дієте,
ви живете на повну:
«Парасейлінг? А що це таке?
О, звучить цікаво! Я за!». Просто ви такі.
Все ж більшість з нас
нагадують інших апостолів,
яким достатньо сидіти у човні
і на відстані за всім спостерігати.
Тож неважко зрозуміти, чому саме Петро
отримав «ключі від небесного Царства»,
особливо другий і третій.
Він був рішучий
і охоче пробував щось нове.
Тому найкраще підходив
для цього завдання.
Воно було нелегким і вимагало змін.
Тепер до самарян та язичників
потрібно було ставитись як до братів.
Тут не підійшла б людина
з консервативними поглядами,
яка б сказала: «Ну, не знаю...
Я все життя був євреєм, я не справлюсь.
Знайдіть когось іншого».
Як дізнаємося з Біблії, Петро взявся
за це завдання без жодних вагань.
Він був готовий діяти,
готовий спробувати щось нове.
Тож Ісус вибрав відповідну людину,
яка вміла пристосовуватись
до нових обставин.
А тепер обговорімо ситуації,
у яких Петро виявляв смирення.
Наприклад,
він не боявся ставити запитання,
коли чогось не розумів.
Певно, погодитесь, що усіх нас
зміцнюють слова Ісуса про те,
що кожен, хто покине батька,
матір, сестру, брата, дім, поля,
отримає у 100 разів більше.
А Ісус дав цю обіцянку
у відповідь саме на питання Петра.
І, без сумніву,
ми вдячні, що Петро запитав:
«Господи... скільки разів я повинен
прощати [своєму брату]? Аж до 7 разів?».
Точніше, ми вдячні за відповідь Ісуса,
адже так він допоміг нам зрозуміти,
що не варто рахувати,
хто та скільки разів нас образив.
Окрім того, ці слова запевняють нас,
що Ісус та його Батько не рахують,
скільки разів ми згрішили проти них.
До речі, а що Ісус відповів
на запитання Петра:
«Скільки разів мій брат
може згрішити проти мене»?
Чи Ісус сказав, що потрібно пробачати
до 77 разів, чи до 70 разів по 7?
Це велика різниця:
77 — і 70 разів по 7 (тобто 490).
Чому ми взагалі про це говоримо?
Цікаво, що, згідно
з «Перекладом короля Якова»,
Ісус сказав, що прощати треба
аж до 70 разів по 7.
З грецької цей вислів
можна перекласти і так, і так.
Право на існування має
і 77 разів, і 70 разів по 7.
Тож перекладачі мали вибрати.
В кінці 1940-х, коли велась робота
над «Перекладом нового світу»,
комітет мусив прийняти рішення,
що дати: 77 чи 70 разів по 7.
І ось що допомогло.
Перекладачі взяли до уваги те,
в якому значенні Петро
використав слово «разів».
В той момент
Петро не вправлявся в математиці.
Коли він запитав: «Скільки разів
я повинен прощати [своєму братові]?»,
він мав на увазі, у скількох ситуаціях
треба прощати іншим.
Тому комітет прийшов до висновку,
що Ісус, скоріш за все,
використав слово «разів»
у такому ж значенні, що й Петро.
Отже, Ісус, імовірно, відповів:
«До 77 разів»,
а не: «До 70 разів, помножених на 7».
Який чудовий приклад точності
«Перекладу нового світу».
Петро виявляв смирення і тоді,
коли йому звертали увагу на помилки.
Коли Ісус виправив його
в присутності інших апостолів,
Петро не розізлився та не образився.
Він не сказав: «Мені не сподобалось,
що мене саме так виправили».
Він не відділився від інших.
Він прийняв це з гідністю
і далі ходив з Ісусом.
Чи бувало таке,
що ви неправильно реагували
на виправлення?
Погодьтеся, щоб прийняти пораду,
потрібна мужність і смирення.
Але чому Ісус виправив Петра
в присутності інших апостолів?
Чому не відвів його вбік
та не дав пораду наодинці?
В наших публікаціях
міститься одне з можливих пояснень.
У Біблії читаємо: «Ісус обернувся,
поглянув на учнів і докорив Петрові».
Напрошується висновок,
що, хоча тільки Петро озвучив свої думки,
решта могла думати подібно.
Саме тому Ісус подивився
на інших апостолів.
А коли в Антіохії
Павло докорив Петрові
через його ставлення
до християн з язичників,
той не став тиснути авторитетом,
мовляв:
«Це я один з 12-ти. Павле, я стою вище.
Як ти смієш докоряти мені?».
Брати, які беруть провід,
теж часом потребують поради.
Тож тим, хто з ними тісно співпрацює
і помічає їхні слабкості,
варто тактовно звертати на це увагу.
Коли Ісус сказав учням,
що його чекають страждання і смерть,
Петро, напевно, був у шоці:
«Це неможливо! Ти ж Месія,
ти маєш сісти на престол
свого прабатька Давида,
і твоєму Царству не буде кінця.
Ти просто не можеш померти».
Тож що Петро зробив?
Він дорікнув своєму Вчителю.
Що цей випадок говорить нам про Ісуса?
Він був доступний.
Петро почувався з Ісусом дуже вільно
і тому легко перейшов межу в цій ситуації.
Він забув, що говорить з Божим Сином.
Чи з вами теж таке траплялось?
Чи бувало, що ви настільки
невимушено з кимось почувались,
що сказали забагато?
Можливо, ви поставили надто особисте
чи некоректне запитання,
а пізніше картали себе:
«Про що я тільки думав?». Таке буває.
Мабуть, Петро забув,
що розмовляє із Сином самого Бога,
який мав виконати особливе завдання.
Апостол відмовляв Ісуса,
бо дуже любив його
і не хотів, щоб він страждав.
Крім того, Петро неправильно розумів,
що мав зробити Месія.
Так чи інакше,
він не повинен був зупиняти Ісуса.
А тепер поговорімо
про Петрову доброту.
Коли Павло навернувся
і прийшов до Єрусалима,
Петро був єдиним апостолом,
який його прийняв.
Інші християни просто боялися його.
Петро ж виявив справжню доброту.
Звичайно, час від часу ми обговорюємо
помилки, яких допустився Петро,
і про це згадується
у сьогоднішньому коментарі.
Хоча головна його думка —
прощення Ісуса.
Як же чудово,
що Єгова всіх нас навчає прощати.
Ми не хочемо оцінювати життя Петра
крізь призму його помилок.
Так само як не хочемо,
щоб про нас судили
на основі наших помилок.
Для нас Петро завжди буде ревним,
саможертовним служителем Єгови,
який залишився вірним до смерті.
Сьогодні він, так би мовити,
один із наших наглядачів.
А якщо ти наглядач, то як би ти хотів,
щоб ті, хто з тобою служить,
ставились до тебе і твого служіння?
Справді, із життя Петра
ми можемо багато чого навчитися.
Він дав нам чимало цінних уроків.

Дейвід Сплейн. Наслідуймо хороші риси Петра (Пс. 86:5)